Частина V. Правда. Глава 18. Знахідка.

Завірюха тривала ще майже дві доби.

Для Віри вони розтягнулися в щось схоже на один довгий день.

Вона працювала, спала уривками, годувала тварин і знову поверталася до комп’ютера.

За вікном безперервно вирувала біла стіна. Сніг бився об зовнішню обшивку станції, вітер завивав у вентиляційних шахтах, а іноді Еребус-7 ледь помітно здригався від особливо сильного пориву.

Віра, яка полюбила тишу, вже встигла зненавидіти цей звук. Не через страх. Через безсилля.

Вона знала, що за кілька кілометрів від станції знаходиться печера, де приховано невідоме обладнання. Знала, що там є джерело тепла. Знала, що з Нівії у космос продовжує йти дивний сигнал. Але не могла нічого перевірити. Їй залишалося лише дивитися на цифри. А цифри ставали дедалі дивнішими. Температура продовжувала зростати. Вже не так сильно, але все ж.

Віра відстежувала показники кожні тридцять хвилин і заносила все до окремої таблиці й була настільки зосереджена на своїй роботі, що раптово згасла лампочка мало не налякала її до серцевого нападу. Вона різко здригнулася й на кілька секунд завмерла.

- Трясця...

Віра приклала долоню до грудей, відчуваючи, як швидко б'ється серце. На щастя, інші прилади продовжували працювати. Екрани не згасли, вентиляція працювала у звичному режимі, а комп'ютер навіть не перервав обробку даних. Отже, проблема була лише в освітленні. Віра полегшено видихнула.

- Ну й налякала ж ти мене...

Вона підійшла до шафи, відкрила дверцята й дістала запасну лампочку, повернулася назад, поставила стілець і піднялася на нього. Обережно відкрутила стару.

І в ту ж мить щось маленьке випало з цоколя.

- Що?.. За день такий…

Предмет дзенькнув об підлогу й покотився під стіл. Віра завмерла, намагаючись розгледіти його, але було надто темно.

- Потім пошукаю, - вона вирішила спочатку повернути освітлення.

Нова лампочка легко вкрутилася на місце й Віра увімкнула її. Приміщення одразу знову залилося світлом. Тепер можна було нормально працювати. Вона вже хотіла повернутися до комп'ютера, але згадала про маленький предмет.

- Цікаво, що ж там таке?

Віра опустилася навпочіпки й зазирнула під стіл.

З першого разу нічого не побачила, а потім відсунула кілька кабелів і помітила маленький темний предмет, що лежав біля ніжки столу. Віра дістала його.

Це була невелика капсула. Вона нагадувала мініатюрний металевий контейнер, але матеріал і форма здавалися незвичними. Віра покрутила знахідку в пальцях.

- І звідки ти тут взялася?

Віра обережно натиснула на невеликий виступ збоку. Капсула відкрилася, усередині лежав невеликий предмет - ключ. Жінка обережно його взяла в руки.

- Від чого ти? - Звичайно, ключ не відповів, а Віра усміхнулася сама до себе. - Шкода.

Вона ще раз оглянула знахідку. Тепер перед нею було на одну загадку більше.

Невідомий сигнал.

Незнайома капсула.

Чужі символи.

Печера з обладнанням.

І тепер ще й схований ключ.

Віра подивилася на комп'ютер. Показники нікуди не подінуться. Сигнал теж. Дані можна було зберегти й повернутися до них пізніше. А от ключ міг виявитися важливим. Особливо якщо він випадково опинився саме тут.

Жінка ще раз подивилася на нього.

На станції було чимало приміщень і шаф, які досі залишалися закритими. Деякі з них Віра навіть не відкривала від самого початку, оскільки вони не входили до її робочої зони. Можливо, ключ призначався для однієї з них. Віра поклала його в долоню й задумливо озирнулася.

- Добре. Подивимося, що ти відкриваєш.

Віра вийшла з лабораторії, стискаючи ключ у руці в пошуках відповідного замка.

***

Віра витратила кілька годин на те, щоб знайти потрібний замок. Вона обійшла майже всю станцію. Перевіряла двері, шафи, технічні відсіки, панелі та навіть ті місця, які раніше ніколи не привертали її уваги. Вона пробувала різні варіанти, прикладала ключ до замкових щілин, які хоча б трохи нагадували ту, для якої він міг бути призначений.

Та все було марно.

Норд, як справжній пес, намагався допомагати. Він старанно ходив за Вірою від одного приміщення до іншого, нюхав двері, заглядав під столи, а коли господиня затримувалася біля чергової шафи, неодмінно перевіряв її першим. Кілька разів він навіть упевнено зупинявся біля прихованих замкових щілин. Щоправда, жодна з них не підійшла.

- Великий з тебе помічник, - усміхнулася Віра, коли чергова спроба закінчилася нічим. - Але поки що без результату.

Через кілька годин вона втомлено опустилася в крісло у гостьовій кімнаті. Від тривалого пошуку боліли ноги, а в голові починало з'являтися знайоме відчуття перевтоми. Віра заплющила очі й спробувала перебрати в думках усі місця, де ще могли бути двері або схованки, які вона досі не помітила.