Глава 12. Печера.

Наступного ранку Віра прокинулася від сигналу датчика. Вона не одразу зрозуміла, що саме її розбудило. Кілька секунд просто лежала, дивлячись у стелю, а потім почула повторний короткий сигнал.

На екрані біля неї світився жовтий індикатор: ПІДВИЩЕННЯ ТЕМПЕРАТУРИ, ДАТЧИК 3.

Жінка швидко підвелася й попрямувала до лабораторії. Вона майже бігла коридором, на ходу застібаючи куртку. Норд, почувши її кроки, одразу підхопився й побіг слідом.

Віра відчинила двері лабораторії та підійшла до робочого столу. За кілька секунд перед нею вже світилася карта поверхні Нівії.

Другий із зовнішніх датчиків також показував підвищення температури.

Віра насупилася.

- Знову...

Вона збільшила карту й почала уважно розглядати позначені на ній точки. Перший датчик. Другий. Місце, де вона знайшла капсулу.

Спочатку між ними не було нічого незвичайного. Просто кілька точок на величезній карті. Але Віра вже знала, що випадковостей тут може бути значно менше, ніж їй хотілося б.

Вона відкрила журнал вимірювань і ще раз перевірила показники. Температура підвищувалася саме в цих районах. Віра взяла лінійку й приклала її до екрана. Провела пряму від місця, де лежала капсула, через перший датчик. Потім продовжила її далі - через другий.

Жінка завмерла.

Три точки ідеально лежали на одній лінії. Віра повільно відклала лінійку, й це була вже не просто пряма. Це був напрямок і він вів далеко від станції - туди, де вона бувала лише кілька разів з цікавості.

Віра ще раз збільшила карту.

Лінія тягнулася через пустош й губилася десь біля невеликого гірського масиву. Вона довго дивилася на екран, а потім перевела погляд на двері, де за кілька стін стояла капсула.

- Звідти ти прилетіла? І що з собою принесла?

Відповіді, звісно, не було. Але вперше Віра відчула, що має перед собою не просто дивну знахідку. А купу нових питань.

Віра подивилася на Норда. Пес сидів біля дверей і дивився на неї, нахиливши голову.

- Схоже, нам доведеться з'їздити ще раз.

***

Через годину вони вже їхали.

Снігохід впевнено долав засніжену поверхню Нівії. Віра час від часу нервово звірялася з картою та напрямок залишався незмінним. Та чим далі вони їхали, тим сильніше вона відчувала, що відповідь знаходиться десь попереду. Але яка саме?

Віра намагалася придумати хоча б одне логічне пояснення.

Підземний вулканізм. Геотермальна активність. Тріщина в корі. Може, під поверхнею є гарячі породи. Це було б дивно, але цілком природно. Але тоді чому температурні аномалії розташовувалися майже по прямій? Віра не знала.

Через пару годин попереду з'явилося підвищення. Невелика гора. Вона була не дуже високою, але різко виділялася серед майже рівного ландшафту. Віра зупинила снігохід та перевірила координати.

- Ми на місці.

Норд першим вистрибнув назовні. Віра взяла обладнання, зачинила кабіну й пішла слідом. Вона обійшла гору й спочатку нічого незвичного не помітила. Лише сніг, каміння та вітер. А потім Норд зупинився. Пес почав принюхуватися.

- Що там?

Віра підійшла ближче.

Між двома величезними брилами лежав вузький темний прохід. Спочатку вона подумала, що це просто тінь, але, придивившись, зрозуміла: між камінням утворилася щілина, достатньо широка, щоб людина могла протиснутися всередину.

Віра, не вагаючись, одразу посвітила ліхтарем. Промінь ковзнув по нерівних стінах і зник десь у темряві. Там була печера.

Жінка завмерла.

- Цього тут не було...

Вона була абсолютно впевнена.

За час перебування на Нівії Віра не раз виїжджала за межі станції. Спочатку вона майже не віддалялася від Еребуса-7. Перші місяці їй цілком вистачало щоденних перевірок, технічного обслуговування та звичайних побутових справ.

А ще була творчість.

Поступово станція змінилася. За перший рік не залишилося жодної стіни, яку Віра не прикрасила б картиною. На деяких висіли пейзажі Землі, які вона писала по пам'яті, на інших - абстрактні малюнки, створені просто під настрій. Не залишилося жодного стільця, на якому не лежав би або не красувався власноруч зв'язаний чохол. Навіть похмурі металеві коридори поступово отримали трохи кольору. Віра жартома називала це ремонтом. Насправді ж вона таким чином рятувала себе. Вона перетворювала холодну наукову станцію на дім. І це працювало. Віра заспокоювалася, відновлювалася, поволі повертала собі здатність просто жити, а не постійно чекати чергового удару.

Наче фенікс, що підіймається з попелу.

Але приблизно через пів року самоти станція перестала бути для неї цілим світом. Стало нудно. Тоді Віра почала досліджувати територію навколо Еребуса-7. Спочатку просто прогулювалася неподалік, потім почала виїжджати дедалі далі, складаючи власні маршрути й позначаючи цікаві місця на карті. Вона побувала біля кількох кам'янистих схилів, дослідила крижані рівнини, обійшла долину на північному заході. І цю гору вона теж знала. Тоді Віра бачила перед собою суцільну кам'яну стіну.