Частина III. Відкриття. Глава 9. Незначне відхилення.

Минуло два з половиною роки.

За цей час Нівія перестала бути для Віри чужим світом. Вона знала, коли над горами почнеться сильний вітер. Знала, де після снігопаду утворюються найбільші замети. Знала, які датчики найчастіше вкриває інеєм, а які майже не потребують обслуговування. Знала, скільки часу потрібно системі опалення, щоб прогріти зовнішній шлюз після тривалого виходу. І навіть знала, коли її кішки почнуть вимагати їсти. Життя на «Еребусі-7» стало передбачуваним.

Робота. Сон. Їжа. Тварини. Книги. Вишивання. Плетіння. Малювання. Читання. Записи у щоденнику. Заняття йогою. Іноді короткі виходи назовні.

Віра навчилася не боятися тиші. Навпаки, тиша стала її найкращою подругою. Вона вже не рахувала дні до повернення. До завершення контракту залишався ще рік, але Віра дедалі частіше ловила себе на думці, що не знає, чи хоче повертатися.

Земля стала спогадом. Далеким і трохи розмитим. Нівія - реальністю. Саме тому вона помітила зміну. Цього ранку Віра сиділа перед центральним терміналом і переглядала нічні показники. Все було нормально: тиск, вітер, вологість, температура. Вона вже хотіла перейти до наступного графіка, коли щось змусило її зупинитися. Віра повернулася до температурного показника.

- Ні...

Вона збільшила графік. На екрані з'явилася крива температури за останні сімдесят дві години. Спочатку все було як завжди. Поступове підвищення. Стабілізація. Невеликі природні коливання. А потім… різкий підйом на +15 °C.

Віра нахилилася ближче до екрана.

П’ятнадцять градусів - це майже нічого для Землі. Там температура могла змінитися на стільки за короткий час унаслідок локальної зміни погоди. Але не на Нівії. Тут кожен градус мав значення. Кожне, навіть найменше підвищення температури означало, що пристрій працює, а процес зміни клімату справді відбувається. У цьому й полягала головна мета місії. Нівія мала шанс змінитися.

Не швидко. Не за роки й навіть не за десятиліття. Це мав бути повільний, майже непомітний процес, розрахований на покоління. Лід поступово мав відступати, замерзла поверхня - нагріватися, а в атмосфері мали початися зміни, які одного дня дозволили б планеті стати придатнішою для життя. З крижаної й безмовної Нівія мала поступово перетворитися на зелену планету.

Саме тому Віра й стежила за цифрами.

Кожен градус був маленьким доказом того, що винахідники не помилилися. Що пристрій справді працює. Що десь далеко від Землі, серед холоду й безкрайніх льодів, повільно народжується новий світ.

Жінка відкрила архів і перевірила показники за останній місяць. Потім - за три. За пів року. Вона переглядала графіки один за одним, затримуючись на кожному різкому коливанні. Нічого такого не було. Віра мовчала, вдивляючись у цифри. Нівія не просто змінила температуру. Змінився сам характер коливань. Раніше все відбувалося повільно й передбачувано. Навіть сезонні зміни вкладалися в моделі, які система розраховувала з точністю до сотих часток градуса. А тепер на графіку з’явився майже вертикальний стрибок.

Віра відкрила карту й знайшла датчик, який передав дивні показники, збільшила його сектор і перевірила сусідні станції спостереження.

Один. Другий. Третій. Усі показували норму.

Віра перевела погляд назад на аномальний датчик.

- Один датчик…

Вона вимовила це вголос, хоча в кімнаті, крім неї, ніхто не міг почути.

Жінка відкинулася на спинку крісла, а система вже сформувала автоматичний висновок: Ймовірна похибка вимірювання.

Віра прочитала його двічі.

Потім ще раз подивилася на графік.

П’ятнадцять градусів. Занадто багато для звичайного збою. Але один датчик проти всієї системи спостереження - цього було недостатньо навіть для попередження.

Віра тихо сказала:

— Може бути…

Вона натиснула кнопку підтвердження. Звіт мав закритися автоматично, але замість цього Віра відкрила додаткове поле й власноруч створила позначку: Повторно перевірити.

На кілька секунд вона завмерла, дивлячись на ці слова. Потім ще раз глянула на показник датчика. Температура вже повернулася до норми наче нічого й не сталося.

Віра розчаровано видихнула.

- Це лише похибка, - промовила вона, але сама собі не повірила.

***

Через дев'ять днів показник повторився. Віра наче чекала на нього, тож помітила його коли саме пила ранкову каву, а термінал, що завжди поряд, повідомив про завершення автоматичного аналізу.

Новий звіт.

Віра відкрила його і завмерла. Той самий сектор, той самий датчик. Температура знову була вищою за прогнозовану й цього разу на 20,8 °C.

Віра поставила чашку й відкрила дані. Перевірила калібрування. Система повідомила: Стан сенсора: нормальний.

Вона перевірила живлення – норма. Передавання даних – норма. Порівняння з сусідніми датчиками. Різниця залишалася.

Віра посиділа мовчки.

Потім відкрила архів за останні десять років й порівняла аналогічні періоди - нічого. Температура на Нівії поступово змінювалася протягом сезонів, але не так. Не з такою закономірністю.