Глава 3. Співбесіда.

Віра пошкодувала про свою заявку наступного ранку. Щойно прокинулася, ще не встигла відкрити очі до кінця, а перша думка вже була про ніч.

Нівія.

Три роки.

Вона різко сіла на ліжку.

На сусідньому боці чоловік ще спав. Віра подивилася на нього і відчула дивне бажання розбудити. Розповісти все: про вакансію, про заявку, про те, що вона, можливо, хоче полетіти. А потім згадала вчорашні події і зрозуміла, що не хоче.

Віра тихо встала, взяла телефон і вийшла з кімнати. На кухні вона поставила чайник і відкрила робочу пошту. Нових повідомлень не було. Та й зарано для них.

Вона видихнула, отже, все добре. Заявка загубиться серед сотень інших, її не візьмуть. Можливо, навіть не розглядатимуть через вік. Чи поважають жартом, судячи з часу заповнення анкети.

Взяв с полиці склянку, Віра налила в неї воду як раптом телефон завібрував. Жінка здригнулася.

На екрані з'явилося: «Експедиційний департамент. Повідомлення щодо вашої заявки».

Віра застигла. Так швидко?! Вона не одразу відкрила лист. Вона боялася. І не відомо чого більше відмови, чи погодження. Та впоравшись із емоціями нарешті натиснула.

Шановна пані Коваленко.

Дякуємо за подану заявку на посаду операторки планетарної кліматичної станції «Еребус-7».

Після попереднього аналізу вашої кваліфікації комісія ухвалила рішення запросити вас на співбесіду.

Співбесіда відбудеться дистанційно сьогодні о 17:30.

Віра перечитала лист двічі.

Потім втретє.

- Сьогодні?

Вона була настільки здивована швидким розвитком подій, що навіть не помітила, як вода в чайнику закипіла. Лише тихе клацання вимкненого приладу повернуло її до реальності. Віра перевела погляд на чайник, а потім знову на екран. Здавалося, ще вчора вона лише необережно натиснула кнопку «Надіслати заявку», майже не вірячи, що хтось узагалі зверне на неї увагу. А тепер перед нею лежало офіційне запрошення.

Усе відбувалося надто швидко.

Настільки швидко, що Віра ще не встигла зрозуміти, чи справді готова до цього.

Три роки.

Скоро в неї буде шанс залишити Землю й вирушити туди, де навколо неї не буде нікого.

І вперше ця думка лякала її не менше, ніж приваблювала.

***

На роботі Віра була незвично мовчазною.

Колеги кілька разів запитували, чи все гаразд.

- Так.

- Точно?

- Просто не виспалася.

Це було майже правдою.

О десятій дня вона знов пошкодувала, що взагалі відкрила ту вакансію. О дванадцятій почала думати, що співбесіда - просто формальність. О першій вирішила, що піде й провалить її. О другій почала нервувати. О третій п'ятнадцять Віра вже втретє перевіряла, чи працює камера. О сімнадцяти нуль-нуль вона сиділа перед терміналом на роботі і чекала. Всі вже давно пішли, лише вона залишилася.

Віра подивилася на себе у відбиття вікна.

Волосся зібране, біла сорочка, мінімум косметики. Нічого зайвого, окрім того, що вона виглядала втомленою. А ще виглядала значно старшою, а не на сорок п'ять.

Віра провела пальцями під очима, а потім усміхнулася власному відображенню.

- Ну що, Віро? - Відображення нічого не відповіло. - Чого ти боїшся?

Та жінка й сама знала відповідь. Вона боялася не співбесіди.

Вона боялася змін.

***

О 17:00 на екрані з'явилися троє людей. Двоє чоловіків і жінка. Позаду них - логотип Експедиційного департаменту.

- Пані Коваленко, добрий день.

- Добрий день.

- Чи добре нас чуєте?

- Так.

- Чудово.

Жінка посередині переглянула дані на планшеті.

- Ви маєте двадцять один рік досвіду роботи з системами кліматичного моніторингу.

- Двадцять два, - поправила Віра.

Жінка підняла очі.

- Перепрошую?

- Двадцять два. Перший рік практики мені не зарахували до основного стажу.

- Зрозуміло, - промовила жінка і щось занотувала.

- Ви працювали на орбітальних станціях?

- Так.

- Автономних?

- Півтора року.

- Із системами, які потребували ручного втручання знайомі?

- Так. Маю досвід.

- Щодо аварійних ситуацій?

Віра на секунду задумалася.

- Три серйозні. Ще близько десятка незначних.

- Найгірша?

- Вихід із ладу системи регуляції тиску на станції «Геліос-794».