Глава 2. Три роки.

Нарада закінчилася майже опівдні.

Віра повернулася до свого робочого місця, поставила чашку з уже холодною кавою поруч із терміналом і сіла.

На екрані знову з'явилися графіки атмосферних показників: температура, тиск, вологість, склад газів, швидкість вітру.

Віра машинально переглядала цифри, відмічаючи незначні відхилення. Її пальці вже давно працювали майже самостійно. Вона могла перевіряти показники, слухати розмову колег і водночас думати про щось зовсім інше.

Саме тому вона не відразу помітила, що на правій панелі термінала знову з'явилося повідомлення: Нові пропозиції експедиційної служби.

Віра хотіла закрити вікно, але замість цього затримала палець над кнопкою.

Експедиційна служба…

Колись вона відкривала такі повідомлення майже щодня.

Після університету Віра кілька разів подавала заявки на польові експедиції. Їй хотілося працювати не в лабораторії, а там, де її розрахунки ставали частиною реального життя.

Вона хотіла бачити інші світи, хоча б один. Побачити не через трансляцію. Не через фотографію. А власними очима.

Потім життя змінилося ы Віра перестала відкривати такі оголошення.

Та цього разу вона сама не знала, навіщо натиснула.

Перед нею з'явився список.

Короткі назви.

Кілька планет.

Супутники.

Орбітальні станції.

Довгострокові дослідницькі програми.

Віра повільно прокручувала список вакансій униз, майже не вчитуючись у назви. Більшість пропозицій були їй уже знайомі: лабораторії, дослідницькі центри, віддалені станції, адміністративна робота. Нічого особливого.

Вона вже збиралася закрити сторінку, як раптом одна пропозиція привернула її увагу.

Еребус-7.

Віра зупинила прокручування.

Кілька секунд просто дивилася на назву, не зовсім розуміючи, чому саме вона змусила її затриматися.

Потім відкрила інформацію й на екрані з'явилася схема зоряної системи.

Жовто-біла зірка Еліар. Навколо неї оберталося кілька планет, серед яких особливо виділявся газовий гігант Астера. Навколо нього, немов перлини, оберталися три супутники: Ліора, Вейра та Нівія.

Віра збільшила зображення.

Ліора була першою, Вейра - другою. А потім на екрані залишилася Нівія.

Віра мимоволі затримала подих.

Супутник майже повністю був білим.

Крижана поверхня, величезні рівнини, вкриті снігом, гірські хребти, що губилися десь за обрієм, і темні тріщини, які розсікали крижаний покрив на десятки й сотні кілометрів.

З висоти Нівія нагадувала не планету, а величезну кульку снігу.

Ніяких міст.

Ніяких доріг.

Ніяких слідів людської присутності - якщо не рахувати крихітної точки, що світилася серед цього білого безмежжя.

Станція Еребус-7.

Віра збільшила зображення ще раз.

Тепер точка перетворилася на невелику схему комплексу, загубленого посеред крижаного материка.

Саме там, посеред цього королівства снігу та криги, хтось уже багато місяців спостерігав за змінами клімату. А тепер їм потрібен був новий. Віра перевела погляд на опис вакансії. І вперше за довгий час їй стало по-справжньому цікаво.

На Нівії планували провести експеримент зі штучної зміни клімату.

Наразі супутник вважався непридатним для постійного проживання. Але його атмосфера була стабільною, а під поверхнею виявили значні запаси корисних копалин та геотермальну активність. Якщо експеримент пройде успішно, через кілька десятиліть Нівія могла стати придатною для колонізації.

Віра прокрутила сторінку далі і побачила: «Посада: оператор планетарної кліматичної станції.»

Вона завмерла не вірячи своїм очам, тож прочитала ще раз. І все ще не вірячи відкрила повний опис.

Основні обов'язки:

- контроль роботи кліматичного комплексу;

- моніторинг атмосферних змін;

- перевірка автоматичних систем;

- аналіз показників;

- ведення звітності;

- обслуговування обладнання;

- реагування на аварійні ситуації.

Віра відкинулася на спинку крісла. Вона знала цю роботу. Й не просто знала. Вона була однією з небагатьох людей у її відділі, які відповідали всім вимогам.

Освіта - відповідна.

Досвід - понад двадцять років.

Робота з автоматизованими системами - є.

Досвід на віддалених станціях - хоч і не великий, але є.

Вона почала читати далі.