Розділ 13

П'ятниця

Дощ не вщухав вже кілька годин. Люди лаялися, адже у таку хорошу ніч ніхто не розраховував на негоду. Та й синоптики жодних вірних прогнозів не сказали, тому простим перехожим не залишалося нічого іншого, як забігати у найближчі заклади, а там і залишати.

Старий Клайв тихо дрімав, просто за стійкою консьєржа, завбачливо почепивши на двері брязкальце, яке сповіщало про нових відвідувачів.

Хоча, які там могли бути відвідувачі. Їхній готель розміщувався просто біля "Rogers Town" - готелю, який вже майже четвертий рік відбирає у них клієнтів, тож побачити тут нових людей, було те саме, що й зустріти мамонта на вулицях Манхеттену.

Отож коли брязкальце все ж видало звук - Клайв мало не випав зі свого стільця.

На порозі стояла пара молодих людей, вода з яких струмком стікала просто на килим гірчичного кольору. Хлопець обережно притримував дівчину за стан, неначе бажав її торкнутися, однак все ж боявся.

Дивно, такі як вони з легкістю могли б поселитися у сусідньому готелі, адже зовсім не скидаються на людей, яким більше до вподоби зменшені копії "Оверлука".

Хлопець ввічливо усміхнувся, підійшовши до стійки адміністратора і попрохав для нього і його супутниці один із вільних номерів.

"Просто загадайте цифру від одного до сорока семи", - мало не вигукнув Клайв, однак натомість тільки кивнув головою.

Просто із кишені він дістав ключ від тридцять дев'ятого - одного із шести номерів, які він все ж доглядає, про всяк випадок, і урочисто вручив його новоспеченим жильцям, нехай лише на одну ніч.

Дівчина нагадала йому його Сару, тільки років з двадцять тому. Така ж тендітна і чарівна, однак все ж був у ній якийсь ледь відчутний вогник, який проявлявся тільки тоді, коли вона зустрічалася з хлопцем очима.

Ех, як же він з Сарою колись любили проводити час разом. Постійно ходили у театр або кіно. Клайв завжди готував їй мигдальне печиво, а вона йому м'ятний чай. Вони наче доповнювали одне одного такими дрібницями.

І от вже майже п'ятнадцять років, як Сари немає поруч. Вона хотіла ще дітей, а він бажав тільки розширення бізнесу. І що тепер? Наскільки йому відомо, вона так і не вийшла заміж, а він залишився тільки з розваленим готелем і спогадами про м'ятний чай.

Години йшли, а Клайв все думав про Сару. Можливо, це й готель він і не думав продавати тільки через неї. Мрія вже давно вивітрилась, руки опустилася, але він не міг так просто пробачити коханій що вона мала рацію.

Раптом він почув тихі кроки на сходах, які сповіщали про те, що єдині жильці цього готелю все ж покидають його. Однак, на привелике здивування Клайва, перед ним з'явилася тільки дівчина. Вона поспіхом спускалася вниз намагаючись не створювати зайвого шуму. 

Невже вона тікає?

Та й куди? За вікном все ще темрява, а дощ так і тарабанить по вікнах.

-Хей, - нарешті озвався Клайв. - Можливо побудете тут ще трохи? Хоча б до світанку, може дощ вщухне.

Дівчина тільки сумно посміхнулася йому, похитавши головою. Не збавляючи темпу, вона попрямувала до старих дерев'яних дверей, щільніше затискаючи руками тоненький жовтий піджак.

"Ех, шкода хлопчину. Чомусь, я думав в них кохання",- знову подумав Клайв.

Однак дівчина не рушала з місця. Вона так і застигла біля виходу, роздумуючи про щось. Раптом вона розвернулася і впевнено покрокувала до Клайва.

-Чи не знайдеть у вас листочок паперу і ручка? 

-Одну хвилинку, - мовив він, - обережно відриваючи сторінку зі свого нотатника.

Отримавши бажане дівчина трохи відійшла від адміністратора. Вона заходилася впевнено щось писати, однак з кожним новим рядком викреслювала попередній. Клайв бачив як змінюється її обличчя, як очі спочатку мокріють, а потім краплі падають на пописаний папір.

-Можете передати це хлопцю з яким я прийшла? - питає дівчина, нарешті дописавши лист.

Не дочекавшись відповіді, вона знову йде, однак цього разу біля дверей не затримується.

Чому вона так просто втекла?

Може варто прочитати листа? Але ж ні. Це їхня особиста справа і вона жодним чином не стосується Клайва.

Хоча, за останні дві години ці люди майже стали йому сім'єю. Вдячності до них він відчував не менше ніж до кузини, яка на кожний його день народження передає корзинку з булочками.

А якщо там передсмертна записка? Або ж вона обчистила його і потрібно щось робити.

Ні, Клайв законослухняний громадянин і думає...ні, він просто впевнений, що йому необхідно це прочитати.

Він наскільки задумався, що не одразу звернув увагу на різкий звук загальмувавших коліс, який вчувався навіть попри дощ надворі. Однак, дивне відчуття підказало йому виглянути надвір. Визирнувши через двері, він знову впевненився, що інтуїція його підводить. Окрім білої машини, яка і наробила весь шум, на дворі панувала все та ж нецікава ніч.

Повернувшись до читання, Клайв вкотре розчарувався. Як він і думав, більша частина просто закреслена. Залишився тільки короткий текст, який не сповіщає про будь-яку небезпеку.

"Нехай ця ніч залишиться тільки між нами. 
Спасибі тобі. 
Прощавай, прекрасний незнайомцю. 
                                                        Е. "

________________________________________
Привіт, мої хороші. 
Не думаю, що для вас звично бачити у моїх історіях розділ схожий на цей. Інколи хочеться просто погляду збоку і розповісти про сторонню людину, яка, здавалося б, ніяким чином не впливає на події, але "за кадром", він бачить те, що не відомо навіть головнии героям. 
Але якщо вас все ж не переконали мої слова - не сумуйте. Ви обов'язково дізнаєте про те, що відбулося за цей час між Еллі та Джеймсом, у цьому можете бути певні