Розділ 10

Еллі

П'ятниця

00:43

Хлопець мовчки веде мене пустими вуличками й на якусь мить здається ніби я вже була тут колись, однак через кілька секунд розумію, що це просто черговий район, який будувався за типовим шаблоном місцевої влади: Старбакс, фонтан, місце для паркування, дитячий майданчик, знову Старбакс.

Через його швидкі кроки, мені періодично доводиться підбігати, а це не так вже й просто, враховуючи штуку на животі, через яку нещодавно мало не вивалилися мої нутрощі, тож коли ми нарешті спиняємося, я беру тайм-аут на кілька секунд, щоб наповнити легені повітрям.

-З тобою все гаразд? - запитує хлопець і все на що я здатна це жалюгідний кивок головою.

Мовчки сідаю на холодну поверхню землі, спиною тулячись до порцелянової стіни. Обхопивши руками коліна притискаю їх до живота. Коли біль стихає наважуюсь розплющити очі.

Хлопець присів поруч і його стривожений погляд трохи приводить мене до тями.

- Ти впевнене, що не потрібно їхати в лікарню? Що з тобою?

-Все в нормі. Просто не велике запаморочення. Краще розкажи чому ми тут.

Це місце я все ж впізнала. Мій клас тричі їздив на екскурсію сюди, однак після трагічного випадку з однією ученицею школа прийняла рішення не водити дітей на екскурсії в будівлі де більше ніж сім поверхів.

Зараз же ми біля однієї з найвищих споруд в місті, висота якої понад п'ятсот метрів. На двадцять третьому поверсі колись розташовувався оглядовий майданчик, який на кілька місяців зачинили після того, як одна з дівчат-підлітків випадково перехилилася через поруччя балкона(на який пускали лише старшокласників) і не втримала рівновагу.

Порожнім поглядом хлопець дивиться в просто перед собою. На його обличчі жодних емоцій, однак через якусь мить він починає говорити і в словах вчувається ледь чутне тремтіння.

-Декілька років тому, незадовго до того, як я покинув танці, одна дівчина вкоротила собі віку, стрибнувши звідси... - опустивши голову, він міцно стискає волосся кулаками, через що його голос видається дуже приглушеним. - Вона була моєю партнеркою з танців. Недовго - місяць, або два.

Я не пригадую, як саме все сталося: коли вона вперше заговорила зі мною, коли провели ніч разом... Чорт, та я навіть ім'я її не пам'ятав. Пустився берега...дівчата, вечірки, легкі наркотики, алкоголь - стали буденними речами. Вони всі перемішалися в моїй голові. Я хотів добре провести час, але враховувати почуття інших чомусь завжди забував.

Вона не раз намагалася заговорити зі мною. Питала чи просто іграшка в моїх руках. А я... Мені було настільки байдуже, що я навіть не дивився в її бік, - хлопець важко ковтнув, однак це не допомогло приховати його вологі очі.

-Того дня я знову не пам'ятав з ким провів ніч. Мене розбудив кур'єр, сказав, що для мене терміновий лист. Боже, тоді я так спокійно розірвав його, очікуючи прочитати про чергове зізнання у коханні. Ба ні, там вона прощалася зі мною і просила зупинити, якщо не байдуже. Тоді наче Світ перевернувся.

Не пригадую що було далі. Наче в агонії я прибіг сюди. Надто пізно.

Тепер я відчуваю себе на його місці. Всупереч всім переконанням, історії, про які боїшся сказати в голос зовсім не зближують людей. Вони показують наскільки ти поранений в середині. Залишається тільки сподіватися, що на твої рани не натиснуть, щоб змусити їх більше кровоточити. Тож тепер я відчуваю болючу відповідальність за його зізнання, однак досі не знаю що сказати.

Все ще опустивши погляд, хлопець мовчки здіймає руки до ґудзиків сорочки, один за одним розстібаючи їх. Це виглядає зовсім не інтимно - навпаки, наче він змушує мене спостерігати за його сповіддю. Трохи відсунувши лівий край сорочки, він демонструє татуювання з двох слів, які мені одразу врізаються в пам'ять, змушуючи сколихнути старі спогади.

Лінда Менсон.

Дівчина, яка завжди міцно зв'язувала волосся на потилиці й обожнювала грати на гітарі просто посеред великої перерви. Для кожного дня тижня в неї був свій колір джинсів. І щороку вона влаштовувала благодійний аукціон по збору коштів для Greenpeace.

А ще вона трагічно загинула, необережно перехилившись через бильця.

Я здригаюся й відчуваю, що кров леденіє в жилах.

Ми не були знайомі особисто, однак Лінду любила уся школа. Вона наче випромінювала тепло, яким готова була поділитися з кожним. Я слухала її пісні, знала якого кольору джинси вона носить в п'ятницю і захоплювалася тим, що вона ніколи не стане королевою балу, адже вважала це свято безглуздим і зовсім не феміністичним. Це знали всі. І всім було відомо, що вона трагічно загинула.

Мимоволі на мої очі накочуються сльози і я ледь стримую себе, щоб не втекти звідси просто зараз. Симпатія, яка виникла у мене до незнайомця зараз напрочуд сильно лякає.

Я не злюся на нього. Я злюся на Лінду. Чому вона це зробила? Шалена закоханість? Бажання отримати хлопця зі своїх снів? Спроба втекти від проблем?

Бідолашна Лінда.

Приходить відчуття нудоти й сильне запаморочення. Мені важко знаходитись тут, поряд з хлопцем, тож я поволі підіймаюся, рукою спираючись об стіну. Він повторює мої дії. Якусь мить мені здається ніби я от-от знепритомнію, наче можливість стояти на ногах в мене просто відібрали разом із бажанням знати більше про незнайомця.

Ноги перестають слухатись і хлопець спритно підхоплює мене, вберігши від падіння.

Наче з густого туману до мене поволі долітає голос, однак всі слова зливаються в одну затяжну пісню, яку напрочуд важко розібрати. Я насолоджуюся його м'яким тембром і трохи британським акцентом.

Цікаво, що він говорив Лінді, для того, щоб вона настільки запала на нього? Можливо, теж пропонував провести ніч разом. А може через це ми імена одне одному не називаємо. Щоб він просто не забув моє.