Розділ 9

Джеймс

П'ятниця

0:07

-Це...це мило з твого боку, - каже дівчина, ховаючи свій погляд.

Наш поцілунок трохи збив з пантелику. Сам не знаю що на мене найшло. Вона не жарт сексуальна і приваблює мене своїм дивним характером, однак все сталося швидше ніж я очікував. В моїй голові поцілунок мав відбутися близько третьої ночі, після моїх філософських роздумів про життя і її душевного монологу на тему "Хлопці бачать в мені лише зовнішність".

-Може трохи прогуляємося алеєю? - запитую я, щоб просто перервати напружене мовчання.

Кивком голови вона виказує свою згоду, тож ми повільно крокуємо безшумною вулицею. Нічне повітря стало трохи прохолодніше. Зараз дрібні сироти вкривають тіло, однак ідея піти в бар вже зовсім не приваблює. Можливо тому, що тепер хочеться чогось іншого, чогось інтимнішого. Наприклад, кави.

Ці думки трохи лякають мене, тож вирішую закурити.

-Будеш? - запитаю я, простягаючи їй пачку з сигарами, однак незнайомка лише категорично хитає головою.

-Це жахлива звичка, яка вбиває, коли цього навіть не помічаєш. Не встигнеш оком моргнути, як у тебе вже виявили рак легень, або ж ти пристрастишся до наркотиків. Варіантів безліч.

Я вирішую не сперечатися з нею, однак тихо бурчу собі під ніс:

-Безглузді залякування батьків.

-Жорстокі реалії життя, -відповідає вона, вловивши мої слова.

- Тепер твоя репліка, - кажу, підпалюючи сигарету і цілковито ігноруючи нищівий погляд дівчини. - Я говорив про танці, а тобі слід сказати щось про красу алеї, зміну погоди, або ж свою любов до музики.

Трохи зашарівшись дівчина опускає голову. Зараз вона вже не здається пристрасною незнайомкою, а милим дівчам, яке соромиться взяти за руку однокласника.

-Це у мене від мами... Любов до музики. Боже, як же чудово вона співала. Коли люди чули її голос, вони вмить забували про буденні проблеми. Справді, я не вигадую. Одного разу в бар, де мама працювала, прийшов чоловік. Пізніше він зізнався, що в його житті все пішло шкереберть і єдиною метою була випивка в посередньому джаз-клубі. Однак в того вечора він настільки зачарувався нею, що не замовив жодного келиха.

Вона так схвильовано про це розповідає, що, здалося, ніби на мить забула про те, що я тільки незнайомець. Її голос змінює гучність ледь не після кожного наступного слова, а руками вона весь час легенько торкається мого плеча, неначе вчитель, який перевіряє чи уважно ти слухаєш урок.

-І через деякий час, він повернувся туди з пропозицією руки та серця, уявляєш?

-Це був твій батько?

Дівчина щиро розсміялася від мого припущення, однак її очі ледь помітно наповнює волога.

-Ні. Зовсім ні. На той час мені вже виповнилось дев'ять і я особисто пам'ятаю, як в слід за цим чоловіком забігла його законна дружина. Просто уяви картину: стоїть моя мама на сцені, в клуб під пісню "Pretty women" заходить чоловік з букетом троянд, урочисто стає на одне коліно і в цю ж мить з шаленим ґвалтом влітає жіночка і кричить щось про подружню зраду. Бачив би ти обличчя моєї мами. Вона тоді й слова вимовити не змогла, як все вже вирішилося само собою. Виявилося, що жінка захотіла, щоб чоловік приревнував і раз за разом фліртувала з іншими. Їм, бачте, іскри в стосунках бракувало. А цей джентльмен на дрібниці не розводився і з порогу - одразу під вінець з іншою.

-Серйозно? - питаю я, не в змозі стримати регіт. Здається, що у цій історії немає нічого надзвичайного, однак мене веселить сама поведінка дівчини. Вона наскільки щиро сміється, що не підтримати її просто не можливо.

-Угу, мама тоді тиждень на роботі не з'являлася, боялася щоб ще якісь ревнивиці не об'явилися.

Непомітно для мене ми дійшли до великого фонтану в кінці алеї. Переважно восени він не працював, однак через спекотну погоду цьогоріч його увімкнули.

Дівчина присіла на край, намагаючись уникати бризків води. Обпершись руками об гладку поверхню мармуру, вона підняла голову до гори, немов рахуючи зорі.

-Глянеш на зірки - і тебе нема, - каже вона, сумно посміхаючись. - Це Чак Паланік сказав. У тому ж "Бійцівському клубі". Знаєш, чому саме вона моя улюблена? В ній так багато всякого бруду, що з часом стає моторошно і бридко. Люди лупцюють одне одного для того, щоб відчути себе живими. Хіба не смішно? Вони все ж не розуміють, що життя б'є краще будь-якого супротивника. Тут навіть просити не треба. Однаково отримаєш на горіхи.

Я мовчки посміхаюся і сідаю поруч. Мені подобається її мила наївність. Не раз я зустрічав дівчат, які в свої юні роки вже впевнено знали все про несправедливість життя, адже їх так підло покинув хлопець, або ж подруга на іменини одягла сукню того ж кольору. Мене це ніколи не дратувало - навпаки. Завжди хотілося почути що ж цього разу сталося у панянок верх розвитку яких - четвертий клас.

-Я сумую за мамою, - ледь чутно каже дівчина, все ще оглядаючи зірки. - Справді намагаюся бути сильною, але нічогісінько в мене не виходить.

Вона посміхається, однак по щоках котяться помітні краплини, які дівчина вперто ігнорує. Мені важко уявити що зараз коїться в неї в середині.

Смішно розуміти, що кілька годин тому я вперто думав, що можу розказати все про людину, прочитавши лише кілька наукових книжок. Чомусь саме зараз я усвідомлюю наскільки хибною і безглуздою була моя самовпевненість. Так, я чудово бачу на скільки вона засмучена, але які слова зараз потрібно підібрати.

Хе-ей, вище ніс?

Не сумуй, все налагодиться?

Хочеш солодкої вати?

Що? Що, в біса, кажуть люди, коли незнайомці розповідають їм про важкі ситуації в житті?

Це й нюанс я явно не врахував у своєму "хитромудрому" плані.

-Ви були близькими? - запитую тихо, щоб дівчина цілком справедливо могла проігнорувати питання, вдавши ніби не розчула. Однак незнайомка все ж відповідає: