Розділ 8

Джеймс

Четвер

23:15

Без сумніву - вона стала головною окрасою цього вечора.

Розпитуючи про моє життя, дівчина мимоволі проводила паралелі зі своєю долею. Жваво допитуючись про мої смаки, мені вдалося дізнатися, що її улюблений колір - оливковий, вона обожнює птахів і завжди мріяла спробувати рибу фуґу. Я ж, натомість, спромігся розповісти тільки про те, що ненавиджу кіно, на що вона з обуренням вигукнула:

-Як же так! Не можливо не любити фільми. У кожної людини повинна бути принаймні одна улюблена кінострічка.

Несвідомо я посміхнувся наївній настирливості дівчини.

Коли я вперше побачив незнайомку, сумнівів про її загадковість і таємничість у мене не залишалося, але зараз все по-іншому. Дівчина щиро розповідає мені про буденні факти зі свого життя, проте дуже обережно оминає делікатні теми і це тільки збуджує мою цікавість.

Незнайомка не настільки проста, як хоче здатися на перший погляд. Вона чудово знає, що оповіщення про її улюблений суп, або найкращу солодку вату у всьому світі - зовсім не вплинуть на атмосферу цього вечора. Зараз вона теревенить тільки тому, що очікує коли ж я розповім їй щось значуще.

Як тільки ми дійшли до місця призначення, я вирішив розповісти їй першу частину своєї історії.

-Прийшли, - кажу я, спостерігаючи за її недовірливою реакцією.

Зараз ми стоїмо посеред просторої алеї, в якій немає нічого особливого. Звичайнісінькі лавочки, не охайно підстрижені кущі, покриті мохом статуї. Дівчина все ще озирається навкруги, очікуючи якоїсь несподіванки, однак все марно.

-В цей парк мене колись водив батько. І саме тут я зустрів свою першу пристрасть, - вона все ще з-під лоба дивиться на мене, тож я розумію, що інтрига не настільки продумана, як уявлялося в моїй голові. - Дай свою руку.

З недовірою, вона кладе свою долоню в мою і я швидко закручую її до себе. Від несподіванки і так великі очі дівчини, ще дужче розширюються, а тіло ледь чутно тремтить. Я відчуваю її теплий подих на своїй шиї й швидше серцебиття, яке вона намагається уперто приховати, притиснувши другу руку до серця.

-Коли я був ще дитиною, сюди приходили танцюристи - аматори, щоб розважитись. Тоді цей світ заполонив і мене, - ледь чутно промовляю, задивляючись в її очі.

Після короткої паузи я знову наважуюсь заговорити.

-Потанцюємо?

-Я не проти, - каже дівчина, звільнившись з моїх обіймів і елегантно вклонившись, немов перед виходом на справжній бал.

-І ти навіть не спитаєш де музика?

Її дзвінкий сміх розлітається всією алеєю, а сама дівчина споглядає на мене, немов на останнього дурня.

-Хіба ж ти не скажеш щось на зразок : "Нам не потрібна музика", або "Мелодія в наших серцях".

Смиренно киваю головою. Мені все дужче подобається її вміння непомітно змінювати свої емоції. В одну секунду - вона тремтить, немов беззахисна дитина, а вже наступної миті - без упину сміється і лукаво стріляє очима. Дівчина це робить з такою легкістю, немов все життя підпрацьовувала в місцевому театрі, хоча, можливо це й так.

Незнайомка граційно подає мені руку і з посмішкою очікує від мене першого кроку.

Здається, тепер вже я тремчу від переживаннь. Я впевнено йшов до цієї алеї, однак зараз неприємні спогади сковують мене залізними кайданами. Понад усе на світі мені хотілося розповісти їй про себе, однак я добре розумію, що почав з найважчого.

Зібравши волю в кулак, я міцно стискаю її руку і ледь впевнено починаю вести. Дівчина знову міняється і зараз, немов намагається цим танцем показати щось інтимне. Щось своє. Те, про що не говорять в голос.

Пряма спина, погляд що змінився. Кого ти уявляєш на моєму місці? Так не дивляться на людину, з якою майже нічого не пов'язує. Так дивляться на коханого. Так дивляться на того, кому дарують танець. Так не торкаються тимчасового партнера і ледь знайомого хлопця, якого сьогодні зустріла. І так не збивається дихання від простого контакту в стегнах, що розірветься через два удари.

Забувши про все на світі я кружляю її, в нестримному потоці шаленої енергії. Рухи дівчини не зовсім вправні, але це не має ніякого значення. Холодне повітря б'є наші розпашілі обличчя, однак нікому й на думку не спадає зупинитися. Раптом мій слух вловлює стару мелодію, яку незнайомка мугикає про себе і я щосили намагаюся відшукати в голові знайомі ноти.

Пісня немов навмисне написана для нашого незрозумілого ритму, в якому поєднуються ледь не всі види бальних танців. Дівчина починає ледь чутно підспівувати і забувши про танець, я мимоволі сповільнюю темп. До мене долинають слова, які вона так мелодійно співає, майже повністю змінивши тональність. Впізнаю одну з пісень Бітлз "I'm happy just to dance with you".

Вона ні на мить не зашарілася від моєї уваги. Оксамитовий голос незнайомки продовжує тривожити мертву тишу ночі, в той час як прагну зробити все що завгодно, тільки б вона не припиняла співати.

Протягнувши останню ноту, дівчина голосно сміється. Тільки зараз вона відвела свій погляд, очима вишукуючи слова, якими можна було б продовжити цей вечір.

Однак таких зовсім не існувало. Раптом я усвідомив, що досі пригортаю до себе дівчину. Ба більше, вона навіть не намагається звільнитися, немов все ще перевіряючи мою витривалість і слабкість.

Я мовчки торкаюся рукою її щоки і якомога лагідніше повертаю до себе. Очима намагаюся вивчити кожен дюйм її обличчя, щоразу зупиняючись на пухких губах незнайомки.

Міцніше обійнявши за стан, я з дивним трепетом в середині, притягую її до себе і жадібно цілую, забувши про будь-які принципи, які ще вранці життєво необхідними для мене.

Здається, щойно вона остаточно виграла гру сьогоднішнього вечора