Розділ 7

Еллі

Четвер

22:27

-Запитуй, - каже незнайомець, ледь помітно поглядаючи на мене боковим зором.

Я тільки-но хотіла спитати про його хобі, однак мене обурює сам факт того, що він от так прямо звертається до мене. Невже не можна сказати щось на зразок : "Можливо у тебе питання є", або " Про що поговоримо".

Натомість він поводиться так, ніби ми сто років друзі і йому вдалося вивчити всі мої емоції за п'ять хвилин.

Мовчки закочую очі й, схрестивши руки, відвертаю голову в бік, демонструючи свою "комунікабельність".

Ми прямуємо безшумною вулицею і я можу закластися, що зараз виглядаю наче семирічна дитина, якій не купили морозиво.

Бачу, як хлопець старається приховати посмішку, ніби тільки цього і чекав.

- Пропоную парі, - каже він, зупиняючись, однак я все ще продовжую йти. - Я розповідаю те, що зрозумів про тебе і навпаки. Хто вгадає більше фактів - обирає куди підемо спочатку.

-Починай, - кажу я, коли хлопець наздоганяє.

Він хапає мене за руку і змушує поглянути на себе. Під вуличним ліхтарем його допитливі очі здаються більш суворими й мене це чомусь до біса приваблює.

-Отже так. Тобі сімнадцять. Судячи з постави, обожнюєш верхову їзду. Побувала у Східній Азії. Улюблена книга - "Гордість і упередження", яку написала Джейн Остін. І по знаку зодіаку - Діва.

Я зацікавлено спостерігаю за його переможною реакцією і несвідомо усміхаюся. Повільно підіймаю руки й аплодую, в такому ж розтягнутому темпі.

-Це просто геніально, - кажу я спокійно. - Мені дев'ятнадцять. До смерті боюся коней. Ніколи не була за кордоном. Улюблена книга - "Бійцівський клуб". І по знаку зодіаку - Водолій.

Кутики губ хлопця підіймаються. Він навіть не намагається зобразити смуток. Натомість питає:

-А що скажеш про мене? Який я на твою думку.

Цього я й чекала.

-Хлопець, який завченими фразами хоче заполонити серце дівчини. Що ж, твоя непохитна старанність мене вражає. Навмисне знизив вік, похвалив поставу, розповів про типову улюблену книгу всіх дівчат - мрійниць, а далі по стандарту. Цим самим, ти хочеш дати мені відчути власну загадковість і перевагу над тобою.

На моє здивування, йому подобається ця відповідь, тож мовчки стиснувши усміхнені вуста, признає поразку:

-Куди підемо спочатку? - питає він, не відводячи від мене зацікавлених очей.

-В бар, - кажу без жодних церемоній.

-Я думав ти дещо оригінальніша, - зізнається він. - Бар - надто банально.

-Зате допоможе нам зблизитись. Ти ж цього хотів, чи не так? Але спершу мені потрібно змінити одяг. Не хочу забруднити сукню.

Хлопець ствердно киває і, засунувши руки в кишені, прямує за мною.

Відверто кажучи, я зовсім не знаю цього району міста, тому зараз цілком і повністю покладаюся на навігаційні навички мого "товариша".

На дворі стоїть пізня осінь, однак повітря навдивовижу тепле. Легкий вітерець легенько б'є в обличчя, дозволяючи волоссю красиво розлітатися позаду мене.

Хлопець, все ще задумавшись, мовчки йде поруч, тож мені набридає це гра в "мовчанку".

-Починай, - перериваю тишу я, змушуючи незнайомця звернути на мене увагу.

-Що саме ти хочеш почути?

-Твій найбільший страх.

Деякий час, він мовчить, роздумуючи над відповіддю:

-Знаєш, страхи мають звичку збуватися. Не гоже розповідати про них в голос.

-Ну і зануда ти, - не подумавши, кажу я. - Сам запропонував цікавий вечір і на перше питання відповідаєш мов автор довбаного підручника з філософії.

Оглядаючи мене, хлопець заходиться щирим сміхом і від усвідомлення того, що мені вдалося розсмішити його, приходить відчуття гордості.

-Я думав ти інакша, - зізнається незнайомець, глибоко вдихнувши.

-Яка ж це?

-Думав ти...- він намагається підібрати вірне слово і мене не на жарт лякає ця пауза. -...дещо витонченіша.

Він знову голосно сміється, однак цього разу з виразу мого обличчя і жартівливого стусана.

-Я витончена, - намагаюсь заперечити, усвідомлюючи іронію цієї ситуації.

-Витончені дівчата не говорять слово "довбаний" і вже точно не б'ють незнайомців.

І знову він озвучує мої думки. Мимоволі задумуюся про старий фільм, де головний герой, якого грає Мел Гібсон, міг чути думки жінок. Як тільки на думку спадають культурні слова, якими можна образити мого джентльмена на цю ніч, він урочисто оголошує про наш прихід на автомобільну заправку.

-Як ти дізнався про місце, де я зазвичай купую одяг, - іронізую я, мимоволі зморщуючи ніс.

-Спокійно, принцесо. Додаємо азарту, - каже він, поглядаючи на годинник. - Зараз за сім хвилин одинадцята. Рівно через дві хвилини ти повинна стояти на касі з речами для мене і навпаки. Хто не впорається - платить за випивку в барі.

Не встигла я обуритися безглуздості цієї ідеї, як хлопець чимдуж чкурнув до дверей, голосно вигукуючи про початок відліку часу.

Мені не залишилося нічого іншого, як повторити його вчинок і без зайвих слів забігти в середину, ігноруючи здивований погляд касира. Підхопивши сукню, кілька разів оббігаю відділи з продуктами, книгами та посудом, зовсім забувши про те, що я на підборах.

-Ще хвилина, принцесо, - чую я знайомий голос і біжу в напрямку звідки той лунав.

Через кілька секунд все ж бачу кошичок з одягом для туристів і не розглядаючи беру білу футболку та чорні джинси.

-Тридцять секунд.

Захекавшись, я нарешті прибігаю до каси, де обпершись на прилавок стоїть він, демонстративно позіхаючи. Чорт, навіть не почервонів. Нудьгує собі тут у вишуканому костюмі, розмовляючи з продавцем, в той час як я скидаюся на розлюченого орангутанга.