Розділ 6

Джеймс

-Джеймсе, зачекай на мене. Постривай. Джеймі-і-і... - горланить Ліп, через весь коридор університету, привертаючи до себе увагу.

Я вже давно звикся з тим, що він зовсім не думає про те, як виглядатиме в очах оточуючих, тому зараз навіть не намагаюся його заткнути.

Мовчки натягнувши капюшон, я помірно крокую в бік вулиці, вдаючи ніби зовсім не знаю хто це там у мене за спиною кричить.

-Перепрошую... Пропустіть... Вибачте...- чую як звертається він до інших, пришвидшуючи хід.

Нарешті Ліп підбігає до мене і, не розрахувавши сили, вдаряє кулаком по плечу.

Я швидко розвертаюся, випромінюючи кам'яний спокій, тож він знає, що зараз добряче влип.

-Пробач, друзяко. Можливо синець залишиться, але ж братану прощається, правда ж - каже він, самовпевнено посміхаючись на всі тридцять два і витягуючи руку, підносить кулак, очікуючи поки я його торкнусь своїм.

Повільно переводжу погляд з його очей на кулак і знову на очі.

-Та ти сьогодні в ударі, чувак, - трохи ніяково каже він, оглядаючи стіни. Це один із його способів виразити "сором'язливу вдачу".

-Ліп, ти щось хотів? - спокійно питаю я, змушуючи його нервувати ще більше.

Я чудово розумію чому він підійшов до мене. Знаю для чого оглядає стіни. І можу передбачити його прикид на сьогоднішній вечір, з вірогідністю в 98,9%. Одного разу йому пощастило підчепити подружку дівчини з якою я планував провести вечір, тож зараз я його "щасливий білет".

-Мені потрібен другий пілот на бал і от я вирішив попрохати тебе - свого найліпшого друга.

Одне не відомо. З якого це біса Ліп вважає мене кращим другом.

-Повтори, хто ти мені?

-Друже, я єдиний кого ти терпиш більш як п'ять хвилин. Хто ж тоді я тобі? - каже він, самовдоволено здіймаючи брови.

-Особа, до якої занадто повільно доходить розуміння того, що я намагаюся її спекатися.

Він мовчки закочує очі, мовляв: "Я однаково знаю, що ти мене любиш."

Я розвертаюся і знову прямую у бік вулиці, намагаючись м'яко натякнути Ліпу про його небажану присутність.

Зараз я зовсім не в настрої погоджуватися на його чергові авантюри.

- То ти будеш моїм другим пілотом? - ще раз запитує він, намагаючись наздогнати мене, пришвидшуючи хід.

-Ні.

-А на бал ти взагалі йдеш?

-Ні.

-Навіть заради свого єдиного друга? - не на жарт захекавшись, промовляє він.

-За останню хвилину, тобі так і не вдалося стати моїм другом.

-Та постривай же ти, - благає Ліп і мені стає шкода його легень, тож я зупиняюся. - Це востаннє. Присягаюся.

-Тільки за умови, що ти від мене відстаєш.

Широко розплющивши очі, Ліп підстрибує, плескаючи в долоні на весь коридор.

-Я ж знав, що ти послухаєш мене. Ми ж як Бетмен і Робін, чувак, - каже він, намагаючись обійняти мене, однак я завчасно виставляю руку вперед, перешкоджаючи.

Мовчки розвертаюся і вже біля виходу чую, як Ліп намагається здатися кумедним:

-І не забувай: красива - тобі, страшненька - мені. Не переплутай, будь ласка...

Ліп все ще щось каже, однак двері зачиняються і тепер я можу навіть не вдавати, що мені не начхати.

Дорогою до машини проходжу повз натовп першокурсниць і боковим зором бачу, як вони проводжають мене поглядами. Одна з них щось кричить мені у спину, тож зараз я вирішую розважитись.

Розвертаюся і підходжу до дівчини з найбільш переляканим поглядом. Припускаю, це вона кричала і з голосу розумію, що зовсім не помилився.

-Повтори, будь ласка, - кажу я, насолоджуючись її тремтінням.

Решта дівчат, не свідомо зробили декілька кроків назад, однак ця тримається.

-Я спитала чи маєш ти з ким провести цю ніч, - каже вона, добряче запинаючись.

Бачу як дівчина, стискає руки в кулаки, приховуючи тремтіння. Знаю, що вона хвилюється, однак все ще не відводить погляду від моїх очей.

Хвалю. Мало хто витримує зоровий контакт зі мною.

-Ти знаєш хто я? - питаю, зберігаючи крижаний тон.

Дівчина швидко киває, однак відповідає не одразу:

-Джеймс Роджерс.

Від правильної відповіді, її дихання пришвидшилось, ніби зараз я просто зобов'язаний одружитися з нею.

-Вірно, а як звати тебе?

Вона швидко видихнула і, розправивши плечі, впевнено промовляє:

-Келлі. Келлі Фішер.

Від буденних питань, дівчина трохи розслабилась. Її переляканий погляд змінюється вогниками в очах і закусуючи зубами нижню губу, вона грайливо поглядає на мене.

Ох, невже і ця мила особа попалася на дешеві уроки зваблення в інтернеті.

Це трохи опускає її в моїх очах, тому я припиняю гру.

-Моя тобі порада, Келлі Фішер. Якщо ти знаєш хто я - тримайся подалі від таких негідників, - кажу я і бачу нестримне захоплення.

Не розчарування і зовсім не згоду.

Тільки німий захват.

Тепер в її очах я став черговим хлопцем із фільмів, який відштовхує тільки тому, що боїться поранити.

Насправді я дав їй слушну пораду, якої вона, звичайно ж, не дотримається.

І чому люди наскільки схильні все романтизувати?

Чую жвавий шепіт решти дівчат, коли вже прямую до машини. Можу закластися, що сьогодні я зарезервував собі місце в особистих щоденниках кожної з них.

Дорогою мене наздоганяє чергове повідомлення від брата з питанням чи можна в сьогоднішньому інтерв'ю розповісти про мене.

Сухо відповідаю відмовою, до якої він вже давно звик.

Те, що у нього є брат не потрібно знати всьому світу, але він чомусь страшенно хоче розбазікати саме цю частину своєї біографії.

В дома приймаю душ і перевіряю інтерв'ю Марка, наче домашнє завдання.

У відео можна побачити наскільки нервує журналістка, оголошуючи прихід Марка і наскільки шаленіють фанатки: