Розділ 5

Еллі
 

Я заходжу в кімнату і бачу Еліота, який міцно притиснувши до себе іграшкове зайченя, тихо наспівує під ніс добре знайому колискову.

Побачивши мене, він швидко скидає ковдру і біжить, голосно розпитуючи:

– Він тебе скривдив, Еллі? Скривдив? Чому ти плачеш? Невже знову прийшли ті люди, Еллі?

Еліот голосно ридає, обійнявши мою шию і я міцно пригортаю його. Біль знову повертається, однак зараз він потрібен мені. Можливо це допоможе швидше прийняти рішення.

Зараз я знаю одне –  ми з братом фактично безпритульні.

Я звільняюся з його обіймів і веду до ліжка, посадивши навпроти себе. Зараз мені потрібна допомога цього маленького янгола. Більше не має в кого поради питати.

– Ні, зі мною все гаразд, –  кажу я, намагаючись зобразити посмішку.

Декілька хвилин, я мовчки дивлюся у вологі очі Еліота. Моє бажання розповісти йому все і попрохати поради, швидко вивітрюється. Не можна скидати ще й цей тягар на нього. 

Доводиться імпровізувати:

– Тобі не набридло це все? Гучні вечірки, вічний сморід, п'яні витівки Коліна?

Хлопчик з недовірою дивиться на мене, змушуючи продовжити.

– Я давно подумувала втекти. Заховатися від цього... –  я намагаюся підібрати вірне слово, однак Еліот мене випереджає.

– Цього лайна?  –  спокійно питає він.

– Хей, ти де таких слів набрався?  –  питаю я й одразу ж згадаю хто сидить біля мене. Хлопчик, який може сказати фразу "Доброго ранку" шістнадцятьма мовами.

– Еллі куди ж ти хочеш втікати? Шоні дзвонити –  не варіант.

– Тут ти маєш рацію, малий. Може сьогодні переночуємо у місіс Гарольд, а завтра вже вирішимо?

– Ми ж щойно звідти. Еллі, точно все добре?

Я торкаюся його щоки й лагідно пригортаю до себе. Тепло маленького тіла приємно зігріває і зараз я в змозі гори звернути, тільки щоб він більше не страждав.

– Точно, малий. Хіба я тебе колись обманювала? –  кажу я, вперше за життя, збрехавши брату.

Ми хутко зібрали речі, закинувши в рюкзаки все необхідне і спускаємось в низ, де батько знову доводить комусь що вбивство Кеннеді –  сфальсифіковано.

Побачивши батька, Еліот чимдуж тягне мене до виходу і вже через хвилину, вечірнє повітря знову вдаряє по обличчі.

В кишені відчуваю глянцевий папірець, який вручив мені сьогодні Френк. Зараз –  це мій шанс заробити хоч трохи грошей, на перший час.

Ми проходимо декілька будинків і знову повертаємося до місіс Гарольд.

Я чудово знаю, як вона любить Еліота і немає сумнівів, що вона дозволить йому залишитись, а сьогодні –  це все що мені потрібно.

Намагаюся придумати, як же їй пояснити всю ситуацію та ще й так, щоб Еліот нічого не запідозрив.

Двічі стукаю в двері й на порозі знову з'являється знайома жіночка. Тепер її обличчя випромінює здивованість, а повіки сонно кліпають.

– Еллі? Не очікувала знову побачити вас сьогодні.

– Місіс Гарольд, тут така справа, у мене виступ намалювався. Чи не міг би Еліот сьогодні у вас заночувати?

Братик здивовано підіймає на мене очі, не зовсім розуміючи що відбувається.

–  Це ж коли в тебе виступ запланувався? –  питає він, недовірливо звужуючи очі.

– Ось поглянь, –  кажу я, простягаючи йому листівку.

Еліот декілька хвилин пильно вивчає його, а тоді пропалює мене злісним поглядом.

– Послухай, –  кажу я, присідаючи коло нього. –  У нас все в силі, присягаюся. Просто сьогодні мені потрібно трохи підзаробити. Обіцяю завтра якомога раніше забрати тебе.

Братик міцно обіймає мене, намагаючись показати те, що він все ще злиться і швидко прямує в бік кухні, волочачи по землі іграшкового кролика.

– Еллі, ти ж знаєш, як я люблю Еліота, однак завтра постарайся його забрати до дев'ятої ранку. Ми плануємо перевезти решту речей в новий будинок. Не барися, будь ласка.

Я полегшено зітхаю, щаслива вже через те, що Еліоту є де переночувати, тож з вдячністю обіймаю її.

–  О, і ще одне, –  кажу я, раптово згадуючи. –  Чи можна у вас переодягтися?

– Звісно. Ти знаєш де ванна, –  впускаючи мене, промовляє місіс Гарольд.

Змінивши джинси на сукню, а кросівки на підбори, виходжу з будинку, ледь– ледь стримуючи сльози.

Дорогою наспівую знайомі слова, улюбленої пісні моєї мами. Через кілька хвилин, бачу розкішну будівлю зображену на листівці. Сотні софітів освітлюють вхід, де з дверей простягається червона доріжка.

Чорт, присягаюся, це приміщення просто зменшена копія білого дому у Вашингтоні.

Біля входу помічаю охоронця, який з серйозним виглядом оглядає гостей.

Про це я не подумала. Швидко вигадую своє виправдання, однак охоронець кидає на мене швидкий погляд і мило посміхнувшись, пускає в середину.

Я перелякано ступаю на поріг, роззираючись навколо.

Дівчата у вечірніх сукнях, ціна яких може зрівнятися хіба що з моїм будинком і клубом, разом взятими. Хлопці, у вишуканих костюмах з граційною поставою.

Зараз мене втішає тільки те, що одягнута я не гірше. Єдина сукня в моєму гардеробі, пошита ще для моєї мами, ідеально підходить для цього вечора.

Оглянувшись навколо, бачу двох хлопців, які пильно пропалюють мене очима. Виглядом вони зовсім не відрізняються від інших. Вишукані метелики, стильні стрижки, до біса владний вигляд.

Хлопець праворуч, побачивши, що я їх помітила, рвучко відірвав погляд і ніяково забігав очима по стінах, розглядаючи яскраві картини, в стилі "Ренесанс".