Розділ 2

Еллі

Я тихо стукаю в двері, намагаючись не турбувати дітей, які в цій порі вже мають готуватися до сну.

Через деякий час двері відчиняє місіс Гарольд –  повненька жіночка, яка понад усе на світі любить дітвору, гру в бридж  і м'ятні льодяники. З її кухні до мене лине спокусливий аромат смаженого курчати, тож я непомітно насолоджуюся запахом.

– Еллі, дорогенька, ти сьогодні затрималась. Може зайдеш? Вип'ємо вина, попліткуємо трохи. Не відомо коли ще ми навідаємося сюди. –  каже вона мені й дарує найщирішу посмішку, на яку здатна, враховуючи відсутність двох передніх зубів.

Проігнорувавши її питання, я ледь помітно усміхаюся і запитую :

–  Еліот ще не спить?

З обличчя місіс Гарольд можна зрозуміти, що вона твердо налаштована на дівчачі посиденьки, тож почувши моє запитання, усмішка одразу набуває смиренності.

–  Щойно заснув. У вітальні, біля телевізора.

Я крокую до місця куди вона вказала, намагаючись обступати коробки розкладені по всьому периметру кімнати й звуками підборів стараюсь заглушити бурчання в животі.

Там, на маленькому дивані, обійнявши коліна, тихо спить Еліот –  наймиліший восьмирічний хлопчик у цілому світі.

Легенько куйовджу йому чуприну і тихо шепочу:

– Хе– ей, прокидайся, ковбой. Час додому.

Протерши заспані очі, хлопчик дивиться на мене і міцно– міцно обіймає.

– Еллі. Ти сьогодні затрималась,  а боявся, що зовсім не прийдеш. До останнього не вкладався, чекав. –  все ще притуляючись, каже він.

Еліот міцно стискає мене, тож біль починає повертатися. Я легенько відсторонююся, однак все ще тримаю його маленьку руку. Великим пальцем я воджу по долоньці братика, повторюючи рухи, які колись робила мама. 

– Як же я могла не прийти, кошенятко. Я, ти і яблучний пиріг, пам'ятаєш? –  кажу я, усміхаючись і протягую йому мізинець.

–  Я, ти і яблучний пиріг, –  сміється братик, простягаючи мені свій маленький пальчик на знак згоди.

Взявши його штанці, починаю вдягати їх по верх піжами. Зараз не можна, щоб Еліот втрачав сонливість, в інакшому разі –  не засне до ранку, через галасливий натовп, який віднедавна буквально поселився в моїй, колись затишній, домівці.

– Еллі. Я не хочу туди повертатися, –  каже він так тихо, щоб почула тільки я.

На мить я зупиняюся і дивлюся на нього. Великі карі очі, кирпатий носик і пухкі дитячі щічки, вкриті сонливим рум'янцем. Він надто дитячий на свій вік і надто розумний. Еліот перечитав майже усього Шерлока Холмса, а ще, з легкістю розповість про Чорні діри в космосі. Хочете знати теорему Птолемея –  будь ласка. Може весь сюжет "Зоряних війн"? Тільки попросіть.

Еліот не заслуговує на таке життя.

Щоранку я відводжу його до школи на годину раніше зазначеного часу, адже сама спішу на роботу. Цей час, він проводить наодинці, переважно читаючи щось зі шкільної бібліотеки. Потім його забирає місіс Гарольд, де він чекає мого приходу. І так по колу. Однак зараз сім'я Гарольдів переїжджає, тож я все ще підшукаю нову няню для братика.

–  В мене є ідея, –  кажу я. –  Зараз йдемо додому, я даю тобі теплого молока з медом і ми разом вкладаємось спати. А вранці попрохаю Френка з'їздити з тобою в зоопарк. Згода?

Хлопчик жваво киває головою і вже за кілька хвилин, ми прямуємо тихою вулицею, мугикаючи під ніс мотив із серіалу "Доктор Хто".

Що ближче до будинку, то сильніше Еліот стискає мою руку. Коли ми підходимо до дверей, чути гучний галас, який вже давно став звичний у нашому домі.

– Все буде добре, –  кажу я братику. –  Я не дам тебе скривдити, чуєш?

Він знову киває, однак тепер вже менш впевнено.

Я відчиняю двері, не докладаючи особливих зусиль, через відсутність клямки. Будинок вщент заповнює дим від марихуани й дешевих сигарет, однак запах алкоголю все ще виразно літає в повітрі.

З вітальні, ледь тримаючись на ногах, виповзає мій батько і, намагаючись перекричати музику, горланить:

– Вже прийшла? Розмова є до тебе.

Мені боляче дивитися на нього. Забруднені джинси та сорочка, сива борода, яку він декілька місяців не голить, вже характерний для нього аромат алкоголю...

В цій людині важко впізнати батька, який в дитинстві майстрував для мене водяну гірку і щонеділі купував вишневе морозиво, навіть узимку.

– Біжи на гору, я через хвилинку піднімуся, –  тихо кажу я Еліоту.

Братик, міцно стискаючи мою руку, заперечно хитає головою. Він хоче захистити мене, однак ніколи не скаже цього в присутності батька. Страх перед цією людиною вже давно засів у нього в голові, тож Еліот, в буквальному сенсі, не може говорити в присутності Коліна.

– Еліоте, присягаюся, скоро я повернусь.

Хвилинку повагавшись, хлопчик біжить на гору, залишивши мене наодинці з людиною, яка вже давно стала для мене найбільшим страхом.