5

Наш перший поцілунок був наслідком моєї безрозсудної, хлопчачої витівки. Другий – став своєрідною подякою за турботу. Третій… До третього ми ішли довгим та тернистим шляхом. Після мого одужання таких явних причин для зустрічей у нас не знаходилося, та і я постійно був у рейсах. Хоча, зізнаюся чесно, в дорозі неодноразово ловив себе на тому, що думаю по Христину. А коли повертався у свою квартиру, то постійно згадував ці короткочасні миті коли жінка приходила сюди в гості. Навіть інколи, крізь сон, ввижався її мелодійний голос та життєрадісний сміх.

Так склалося життя, що перший день війни застав мене в рідному місті. Тоді мене розбудив потужний вибух, від якого здригнувся весь будинок. Ворожі ракета поцілила по казармі військової частини, що знаходилася всього за кілька кварталів від того місця де знаходилося моє помешкання. Ще не зовсім відійшовши від сну зателефонував до дітей, щоб поспитатися чи у них все гаразд. Коли ж переконався, що моя допомога їм не потрібна набрав номер Христини. Вона була перелякана ледь не до смерті, що й не дивно, адже приліт був на сусідній вулиці і у неї ударною хвилею повибивало шибки з вікон в квартирі.

Я поїхав до жінки і як умів так й намагався привести її до тями. Сидів поруч, тримав за руку, невпинно говорив якісь заспокійливі слова. Досягти успіху мені вдалося не відразу. Коли ж нарешті істерика у своячки майже вщухнула і її тіло перестало тремтіти від страху, вона підняла своє зарюмсане обличчя і наші губи якось само-собою знову зустрілися. Це було феєричне безумство. З вулиці долинали сирени пожежних машин і карет швидкої допомоги, а ми цілувалися з таким шаленством, наче це були останні хвилини наших життів.

В той день Христина не пішла на свою роботу, і мені довелося просидіти з нею до пізнього вечора. Ми поприбирали розбите скло, затягнули пусті віконниці целофановою плівкою, і час-від-часу відривалися від цього заняття щоб побачити нескінченну череду жахіть на екрані телевізора. Коли ж прийшла хвилина прощання жінка глянула на мене таким жалісливим й благальним тоном, що я без зайвих слів зрозумів – мушу залишитися тут хоч на одну ніч. Вона скрутилася калачиком на своїй постелі, а я вмостився поруч і охороняв її неспокійний сон до самого ранку. Ні про яку інтимну близькість тоді ніхто з нас навіть і не думав.

З тих пір промайнуло майже чотири роки. За цей час траплялося всяке. Мені доводилося регулярно виїздити в тривалі рейси. Тільки якщо колись я привозив з закордону різноманітний крам для місцевих бізнесменів, то тепер це були вантажі що зазвичай призначалися для фронту. Повертаючись в рідне місто частенько навідувався до Христини. Вона вже так-сяк оговталася від того що трапилося, однак ніколи не відмовляла мені в своїй гостинності.

Наші стосунки на протязі цих років ставали все близькішими й міцнішими. Не скажу, що це було таке полум’яне кохання, як ото його люблять красномовно описувати в романтичних книжках, однак почуття до жінки насправді зігрівало та підтримувало мене в житті. Моя колишня дружина, з якою я ще до війни встиг офіційно розлучитися, чкурнула за кордон, забравши з собою наших дітей, тож тепер Христина стала для мене найріднішою людиною. В її товаристві мені було затишно, комфортно, добре…

Єдине що мені у Христині постійно дратувало, так це незбагненне небажання якось офіційно оформити наші стосунки. Хоча колишня дружба між нами вже давно переросла у більш глибокі та щирі почуття, де відносини не обмежувалася лише ніжними обіймами і невинними поцілунками, а були щедро приправлені гарячою пристрастю й шаленим блаженством. Однак жінка вперто вимагала від мене зберігати все що між нами відбувалося в суворій таємниці. Мовляв не хоче широкого розголосу, та й на її думку це було не правильно закохуватися в чоловіка рідної сестри. Навіть якщо цей чоловік і був вже колишнім.

Чи то вона так боялася людського осуду, чи не хотіла псувати зв’язки з ріднею, а може просто не вірила, що жіноче щастя нарешті завітало і до неї. Я цього ніяк не міг зрозуміти, а Христина чи то не хотіла, чи просто не вміла пояснити мотиви свого рішення. Через це між нами регулярно виникали словесні суперечки, що все частіше й частіше закінчувалися тим, що грюкнувши дверима я йшов від неї. Та кілька днів у рейсі швидко охолоджували мої емоції і повернувшись додому, я знову телефонував і напрошувався до неї в гості.