4

Прихід Христини став для мене повною несподіванкою. Я не готувався до її візиту, та й взагалі був не в тому стані щоб приймати якихось гостей. Жінка окинула критичним поглядом мою, давно неприбрану, барлогу й після дружнього привітання та короткого розпитування як я себе почуваю, взялася за прибирання помешкання. На всі мої кволі заперечення своячка тільки іронічно хмикнула і владним тоном веліла лягати в ліжко та не мозолити їй очі. Мені не залишалося нічого іншого як скоритися її наказу.

Пробула у мене тоді жінка порівняно не довго, однак після цього стала навідуватися ледь не щодень. Я помаленьку відновлював свої сили, поки вона турбувалася і дбала про мене. Це були невеличкі, але надзвичайно приємні дрібнички, що неабияк зігрівали моє серце. Дивлячись на Христину я неодноразово ловив себе на думці як вона відрізняється від Мар’яни. Зовні обидві сестри були надзвичайно схожими: та ж форма носика і вилиць, ті ж вигини вуст, той самий яскраво-сірий колір очей, навіть тембр голосу ідентичний. Однак за характером це були повні протилежності.

Моя колишня дружина колись сподобалася мені своєю жвавою, непосидючою і життєрадісною вдачею. Вона була душею компанії, що вміла знайти спільну мову будь з ким.  З такою дівчиною-живчиком час пролітав легко, весело і приємно. Мабуть саме це мене найбільше причарувало в ній і врешті-решт спонукало до того щоб запропонувати їй свої руку та серце. Натомість своячка відзначалася зваженістю, статечністю і якоюсь особливою серйозністю. Хоча вона й була всього на два роки старшою за свою сестру, однак я ніколи не бачив їх разом в компанії місцевої молоді. Христина ніби уникала гучних розваг, вона зазвичай сиділа вдома, допомагала батькам, ходила спершу на навчання, а потім на роботу. Причини такої відлюдкуватості дівчини тоді мені були невідомими, а тепер розпитувати про таке виглядало якось недоречно і незручно.

Перед першим рейсом після повного одужання я вирішив влаштувати невеличку вечірку для Христини, на знак подяки за її турботу. Нічого особливого, адже карантин ніхто не відміняв. Кілька власноруч приготовлених страв, її улюблені ананаси, пляшка хорошого вина. Жінці про свої наміри попереднього нічого не говорив, вирішив нехай це буде невеличким сюрпризом для неї. Просто зателефонував до своячки і попросив прийти та забрати свою шпильку для волосся, яку вона нібито-то випадково забула у мене.

– Яку це шпильку в тебе забула? – було першим запитанням Христини, коли вона переступила поріг моєї квартири. – Я всю свою біжутерію переглянула, здається нічого не пропало.

– Звісно, що все на місці, – хитро всміхнувся я й повів її до кухні де вже все було готове для святкування.

– Що це? Навіщо? – розгублено запитала вона.

– Маленька прощальна вечеря, – відповів я беручись відкорковувати пляшку. – Я ж все таки повертаюся на роботу й гадки не маю коли нам вдасться знову побачитися.

– Це якось та незвично, – жінка була явно розгублена приймаючи від мене келих з вином.

– Чого тут незвичного? – заперечив я. – Звичайна віддяка за те, що ти дбала про мене весь цей час.

– Ти теж провідував мене в лікарні. До речі розмови з тобою тоді мені дуже допомогли. Навіть лікар казав що вони мали позитивний вплив на моє одужання.

– І чим вони тобі так допомогли? – здивувався я.

– Ти був таким переконливим коли запевняв мене, що моя недуга минеться, що я врешті-решт і сама в це повірила. А потім кожен твій прихід, кожна розказана тобою історія стали для мене наче ті сонячні промінчики, що зігрівали й підтримували мене на лікарняному ліжку.

– Не міг же я допустити, щоб така гарна квітка як ти зав’янула від цього триклятого вірусу.

Комплімент вийшов недолугим, банальним і навіть недоречним. Він викликав у нас обох розгубленість та ніяковіння. Після цього говорити більше не хотілося. Ще трохи посидівши жінка зібралася додому. Проводжаючи Христину до виходу я знову наважився на відчайдушний крок. На порозі квартири несподівано притягнув її до себе і рішуче вп’явся своїми губами в жіночі вуста.