Розмова з Максом залишила після себе терпкий присмак адреналіну. Я стояв посеред свого кабінету, дивлячись на зачинені двері, і аналізував власну ж спонтанну вигадку. Віка. Я назвав її ім'я брату просто тому, що воно першим злетіло з язика, але тепер ця брехня мала стати реальністю до недільного вечора. У нас із Вікторією було укладено чітке парі. Три побачення. Якщо всі кандидатки проваляться – вона особисто грає роль моєї нареченої перед родиною. Дві вже зійшли з дистанції. Залишалася третя. І мені потрібно було переконатися, що Тураш із тріском програє цей фінальний раунд.
Схопивши ключі від машини зі столу, я швидким кроком покинув офіс. За півгодини вже паркував свій позашляховик біля скляного фасаду агенції «Status Match». У приймальні сиділа асистентка, котра встигла лише привітатися. Я ввічливо кивнув дівчині, повністю ігноруючи її дещо розгублений погляд, підійшов до дверей кабінету керівниці й двічі коротко постукав, перш ніж рішуче натиснути на ручку.
Вікторія сиділа за столом, зосереджено схилившись над роздруківками. Сьогодні на ній була класична ділова чорна сукня і піджачок, образ який робив її схожою на дуже привабливого, але вкрай небезпечного фінансового інспектора.
– Доброго дня, Вікторіє, – промовив я, зачиняючи за собою двері.
Вона різко підняла голову. Її очі миттєво звузилися.
– Владиславе? – жінка відклала ручку вбік. – Що ви тут робите? Ми ж домовлялися...
– Правила гри трохи змінилися, – я підійшов ближче і розслаблено опустився в крісло навпроти неї.
– Третє побачення відбудеться завтра. У п'ятницю.
– Вівторок, – чітко відрізала вона, схрестивши руки на грудях. Оборонна позиція включилася миттєво. – Зустріч планується на вівторок. Мені потрібен час на підготовку. Ви не можете просто прийти і зламати мій розклад тільки тому, що вам так захотілося.
– Ще й як можу, – я поклав лікті на стіл і подався вперед. – У неділю о сьомій вечора в маєтку Крецу відбудеться офіційна сімейна вечеря. Там буде вся моя родина, в тому числі і мій дорогий брат. Якому я годину тому повідомив, що приїду не сам.
Обличчя Вікторії відчутно витягнулося. Її бездоганна професійна маска дала тріщину, і я побачив абсолютно щире, непідробне обурення.
– Ви сказали родині, що у вас є жінка, хоча третє побачення ще навіть не відбулося? – вона шумно видихнула, нервово відкидаючи з чола неслухняне пасмо. – Ви при своєму розумі? Хто тягне незнайому людину до ТАКОЇ родини у перші же дні знайомства? Це соціальне самогубство.
– Я люблю екстрим, – спокійно парирував я, ледь стримуючи задоволену усмішку. Віка була просто неймовірною, коли так люто злилася. – Тому оперативненько прискорюємось. Завтра ви організовуєте третє побачення. Якщо дівчина витримує мій характер – ви виграли парі, і вона їде зі мною до родичів.
Я зробив коротку паузу, дивлячись прямо в її вперті, палаючі очі.
– Але якщо вона сама вирішить, що не тягне цей рівень, і втече... Тоді ви програли, Вікторіє. І за умовами нашого парі, в неділю о сьомій вечора в маєток Крецу їдете ви.
Вона мовчки дивилася на мене, швидко зважуючи ризики. Здорова логіка мала б підказати їй розірвати цю угоду просто зараз і послати мене під три чорти. Але я чудово знав, із ким маю справу. Її залізна гордість ніколи б не дозволила їй відмовитися від такого виклику.
– Екстрим, кажете? Прискорюємося? – раптом протягнула Віка. Її губи повільно розтягнулися в небезпечній, дуже хижій усмішці.
Цей вираз обличчя миттєво змусив мене напружитися.
– Чудово, – вона рішуче взяла зі столу свій планшет і швидко щось надрукувала. – Завтра о вісімнадцятій нуль-нуль. Локацію я скину вам вранці. І дуже раджу одягнутися максимально зручно.
– Навіть не натякнете, до чого мені готуватися? – я злегка підняв брову. Це явно не пахло черговим нудним рестораном чи світською бесідою.
– Ваша третя кандидатка – Діана, – продовжила Віка діловим, абсолютно крижаним тоном. – Вона займається туризмом. Організовує складні авторські тури, об'їздила півсвіту і вміє холоднокровно залагоджувати конфлікти будь-якого рівня. А от чим саме ви будете займатися на побаченні нехай залишиться сюрпризом. Запевняю, вона Вас здивує!
Вона щойно кинула мені у відповідь справжню гранату. Замість того, щоб злякатися мого жорсткого тиску, Вікторія вирішила зіграти по-крупному і пішла ва-банк.
– Сюрпризи? Серйозно? – я тихо розсміявся, відчуваючи, як по венах розливається азарт. – Хочете перевірити, хто з нас швидше втратить контроль над ситуацією?
– Я просто хочу виграти це парі, пане Крецу, – відрізала Віка, хоча в її очах танцював такий самий відвертий виклик. – Готуйтеся визнати свою поразку.
– Чекатиму з величезним нетерпінням, Вікторіє.
Виходячи з агенції, я почувався просто чудово. Завтрашнє побачення обіцяло бути по-справжньому цікавим. Віка явно виклала на стіл свої найкращі козирі, вирішивши вдарити важкою артилерією, щоб захистити власну репутацію та перемогти в парі. І, судячи з її впевненості, ця загадкова Діана з таємною локацією дійсно влаштує мені крутий вечір, від якого я точно отримаю задоволення. Але моя вперта агентка не врахувала одного дуже важливого нюансу. Я більше не шукав жінку в її базі даних. Мені потрібна була саме Віка – з її гострим розумом, непохитним стержнем і вмінням дивитися мені просто в очі без жодної краплі страху. Тільки вона зможе витримати пресинг моєї сімейки і не зламатися. І, відверто кажучи, мене до біса заводила ця її скажена впертість.
Тому, яким би класним і захопливим не виявилося завтрашнє побачення-сюрприз, фінал цієї гри вже був визначений наперед. Ім'я Діана мені не підходить...
#42 в Жіночий роман
#112 в Любовні романи
#50 в Сучасний любовний роман
від ненависті до кохання, фіктивний шлюб, протистояння характерів сильні почуття
Відредаговано: 16.11.2026