Розділ 3.1

Рішуче відчинивши двері свого кабінету, я одразу натрапила на високу чоловічу фігуру. Незнайомець стояв посеред приймальні, засунувши руки в кишені своїх  темних брюк, і з відвертою нудьгою розглядав сертифікати на стіні. Поруч нервово переминалася з ноги на ногу Соломія, притискаючи до грудей робочий планшет.

– Доброго дня, – привіталася  я стримано, начепивши на обличчя свою фірмову професійну усмішку. – Я Вікторія Тураш, керівниця «Status Match». Мені передали, що ви відмовляєтеся дотримуватися наших правил запису.

Чоловік повільно повернувся. Його погляд ковзнув по моєму обличчю, спустився до строгого ділового жакета і знову повернувся до очей. У його поставі відчувалася непохитна впевненість людини, яка звикла відчиняти будь-які двері з ноги і ніколи не чути слова «ні». Він зробив крок назустріч і простягнув праву руку.

– Владислав Крецу, – пролунав його глибокий голос.

Вклавши свою долоню в його, я відповіла на впевнене потискання, намагаючись згадати, де могла чути це прізвище.

– Проходьте, пане Крецу, – я жестом запросила його до кабінету.

Він не став чекати додаткових запрошень і одразу опустився у м'яке шкіряне крісло для відвідувачів, комфортно закинувши ногу на ногу. Я обійшла стіл, сіла на своє робоче місце і відкрила нову електронну картку клієнта.

– Отже, Владиславе, розкажіть трохи про себе, – почала стандартну процедуру я, спираючись ліктями на стіл. – Чим займаєтеся, який спосіб життя ведете? Нам потрібно розуміти ваш бекграунд, щоб підібрати ідеальну партнерку.

Він ліниво відкинувся на спинку крісла, уважно розглядаючи мене.

– У мене власний венчурний фонд, кризовий менеджмент, скуповую компанії на межі банкрутства, – відповів чоловік рівним тоном. – А ще я спадкоємець корпорації «K-Tech». Мій дід, Міхай Крецу, готується відійти від справ. У найближчий час я маю отримати контрольний пакет акцій та управління всією імперією.

В голові миттєво склався пазл. «K-Tech» – монополісти у сфері кібербезпеки та штучного інтелекту. Переді мною сидів не просто успішний бізнесмен, а справжній мільярдер, майбутній власник однієї з найвпливовіших корпорацій країни.

– Розумію, – простягнула я, намагаючись не видати свого здивування. – Тобто ви настільки зайняті поглинаннями та боротьбою за спадок, що у вас просто немає часу на особисте життя? Хочете знайти дівчину для гарного, ні до чого не зобов'язуючого проведення часу на вихідних?

– Ні, Вікторіє, не для гарного проведення часу, – Влад нахилився трохи вперед, і його голос став твердішим. – Мені потрібна дружина.

Повітря в кабінеті ніби стало важчим. Я повільно відклала стилус.

– Дружина – це серйозний запит, – промовила я обережно, вдивляючись у його непроникне обличчя.

– У мене є чітка задача, – продовжив Крецу, дивлячись прямо мені у вічі. – Все, що я вам щойно озвучив про «K-Tech» і контрольний пакет... Щоб отримати все це, дідусь поставив жорстку умову. Я маю одружитися. Терміново. Тому я тут. Знайдіть мені дружину.

Кілька секунд я мовчала, перетравлюючи почуте. Мій ідеальний алгоритм був розрахований на пошук сумісності, на побудову міцних пар, а не на задоволення бізнес-амбіцій впливових багатіїв.