Розділ 1.2

– Я не збираюся лягати з тобою в ліжко! – обурено просичала я.

– Не кричи, – він нахилився настільки близько, що я виразно відчула свіжий запах його гелю для душу.

– Я не кричу! – продовжила я кричати пошепки, ледве стримуючись, щоб не тупнути ногою від безсилля. – Просто пояснюю тобі базові правила особистого простору.

Влад тихо розсміявся. У його темних очах танцювали відверто диявольські вогники. Він явно насолоджувався цією перепалкою і моєю бурхливою реакцією на його наближення.

– Кохана, ти просто неймовірна, коли так кумедно злишся, – промуркотів мільярдер з удаваною ніжністю, за якою ховалася тонна пацанячого сарказму. – Але правила зараз диктує ситуація. Доведеться терпіти мою компанію до самого ранку. І сподіваюсь ти не хропеш вночі, – після цієї фрази в нього полетіла ще одна подушка, від якої він зі смішком ухилився.

Дивлячись на його розслаблену фізіономію, я серйозно замислилася над тим, як би непомітно скинути його з цього ліжка посеред ночі. Але чоловік мав рацію. Ризикувати всім планом через власну впертість було б відверто непрофесійно.

– Гаразд, – сердито зітхнула я, підходячи до ліжка. – Але територія ділиться рівно навпіл. Жодних перетинів кордону.

Наступні кілька хвилин я надзвичайно старанно вибудовувала справжню фортечну барикаду з усіх доступних у кімнаті подушок, згорнутих декоративних пледів та м'яких валиків, чітко розмежовуючи величезне ліжко на дві автономні зони. Кожен мій рух супроводжувався сердитим сопінням. Влад лише мовчки спостерігав за цим архітектурним божевіллям, зручно вмостившись на своїй половині й розслаблено закинувши руки за голову.

– На добраніч, КОХАНИЙ, – буркнула я , лягаючи на самий край своєї половини і підтягуючи ковдру аж до підборіддя.

– Солодких снів, КОХАНА, – іронічно прилетіло у відповідь із темряви.

Сон прийшов напрочуд швидко і виявився неймовірно глибоким. Крізь приємну пелену сновидінь я відчувала абсолютний спокій та комфорт, ніби обіймала величезного плюшевого ведмедя, який випромінював приємне, заспокійливе тепло.
А під ранок, повільно розплющивши очі, спершу я помітила яскраві сонячні промені, що вже пробивалися крізь шпарину між важкими оксамитовими шторами. І вже за мить мій мозок почав катастрофічно швидко аналізувати тактильні відчуття.

Моє обличчя мирно покоїлося на міцних чоловічих грудях, і я дуже чітко чула розмірене биття чужого серця. Подушкової барикади більше не існувало. Жодної захисної стіни, яку я так ретельно й натхненно будувала ввечері, не залишилося. Вона була безжально розкидана по всьому ліжку.
Натомість моя права нога була безсоромно і міцно закинута на чоловіче стегно. Ліва рука по-хазяйськи обіймала Влада поперек голого торсу, а пальці взагалі якимось дивом щойно гладили його, бо мені ж таки снився плюшевий ведмідь, а виявилось я мацаю цього нестерпного чоловіка...

Паніка вдарила в голову як бульбашки шампанського. Усвідомлюючи весь масштаб своєї тактичної помилки, я спробувала максимально непомітно, буквально по міліметру, відсунутися і забрати свої кінцівки, щиро сподіваючись, що Влад усе ще міцно спить.

Але раптом велика чоловіча долоня, яка, як виявилося, весь цей час зручно лежала на моїй талії, міцно стиснулася, притягуючи мене назад, ще ближче до гарячого тіла…