Розділ 1.1

– Подобається? – проговорив чоловік, тоном самозакоханого нарциса і розслаблено зупинився переді мною, схиливши голову і натягуючи на обличчя зухвалу самовдоволену посмішку. А я лише зніяковіло відводжу погляд, мимоволі облизуючи пересохлі губи, та ковтаючи клубок, що став у горлі.... А-ну зберись, Віка! 

За пів годин до...

Скинувши незручні світлі туфлі на пухнастий ворсистий килимок біля ліжка, я з величезною насолодою розім'яла втомлені пальці ніг. Цей нескінченний, переповнений фальшивими усмішками та удаваною ніжністю вечір нарешті добіг свого логічного кінця. Наша з Владом перша, так звана, сімейна вечеря виявилася справжнім випробуванням на міцність для моєї нервової системи. Мати Влада,  влаштувала мені повноцінний тест на стійкість майбутньої невістки. Його братик сканував прискіпливим поглядом, намагаючись знайти хоч одну слабку ланку в нашій ідеальній легенді про стрімке кохання. Родина Крецу відверто чекала мого емоційного провалу, але  підкорення обставинам просто не входить у мої правила.

Прихопивши об'ємну косметичку, я швидко сховалася у просторій, оздобленій світлим мармуром ванній кімнаті, щоб нарешті зняти з себе напружену маску безмежно щасливої нареченої. Змивши макіяж і прийнявши душ, я  переодягнулась у свою улюблену бавовняну піжаму в дрібну клітинку, і відчула себе значно спокійніше. 

Обережно прочинивши двері, я зробила крок у напівтемряву розкішної гостьової спальні родинного маєтку Крецу.

– Ну нарешті, я вже думав, ти там заснула, – пролунав глибокий, відверто глузливий голос чоловіка.

Завмерши на місці, я мимоволі проковтнула клубок у горлі. Влад стояв біля ліжка в одних лише домашніх штанях, які небезпечно низько сиділи на стегнах. Тьмяне світло нічника підкреслювало чіткий рельєф м'язів. Коли він повільно рушив до мене, мій погляд, абсолютно ігноруючи будь-які накази здорового глузду, відверто ковзнув по його ідеальному торсу...

Хвиля гарячого зніяковіння миттєво накрила з головою. Різко відвівши очі вбік, я відчула, як щоки починають неприємно палати від власної необачності.

– Подобається? – проговорив чоловік, тоном самозакоханого нарциса і розслаблено зупинився переді мною, схиливши голову і натягуючи на обличчя зухвалу самовдоволену посмішку.

– Розділ фантастики на першому поверсі в бібліотеці, – відрізала я швидко, намагаючись повернути своєму голосу звичну ділову впевненість.

Стрімко підійшовши до величезного ліжка, я без зайвих роздумів схопила одну з об'ємних декоративних подушок і жбурнула її прямо в нахабне обличчя свого фіктивного нареченого.

– Бери це і йди на диван. Сьогодні ти спиш там. І завтра, до речі, також.

Влад легко, навіть граційно, перехопив подушку в повітрі. Його губи розтягнулися в тій самій фірмовій усмішці залюбленого котяри, яка завжди дратувала мене до неможливості.

– Серйозно, Віко? – він недбало відкинув перешкоду на крісло і зробив повільний крок назустріч. – Ми в домі мого діда. За стіною спить половина моєї родини, яка тільки й чекає нашого епічного провалу.

– Мене не обходять твої родичі, – я схрестила руки на грудях, займаючи оборонну позицію. – Ми граємо пару для них, а не для самих себе. За зачиненими дверима наша угода ставиться на паузу.

– Якщо хтось із прислуги вранці зайде принести каву і побачить, що палко закоханий молодий чоловік спить на дивані, наша ідеальна легенда розсиплеться на друзки ще до сніданку, – він підійшов ще ближче, змушуючи мене рефлекторно відступити. – Тому спати ми будемо разом. На одному ліжку. Як справжня пара.