Розділ 31

Мандрівка привела їх у найдавнішу частину землі, де дерева росли в спіралях, а повітря дзвеніло від стародавніх заклять. Арія, Селеста і Луна ступали обережно — тут навіть тіні здавались живими.

На перетині трьох лісових потоків стояв Храм Предків. Не з каменю, не з дерева — він був зітканий із світла й пам’яті. Арія відчула, як у грудях щось стискається: кожен її крок — наче віра в те, що вона не випадкова.

— Ви прийшли, — пролунав голос. Старий чоловік із очима, в яких відбивались століття, вийшов із глибини храму. — Із трьох лиш одна зможе побачити правду… якщо готова.

— Хто ви? — прошепотіла Луна.

— Я Хранитель Ока Предків. І я чекав на вас давно… дуже давно. Відколи ваша кров була змішана з їхньою.

Арія ступила вперед. Серце билося шалено. Її очі зустріли його — і в ту ж мить вона побачила картини, що не належали її пам’яті. Жінка з очима, схожими на її, схилялася над немовлям. Вогонь. Зрада. Любов. Сила.

— Це… моя мати? — шепотіла Арія.

Хранитель кивнув.

— І вона залишила для тебе Артефакт. Але він обере сам…

На кам’яному вівтарі спалахнув світлом кристал, що пульсував як серце. Селеста простягнула руку — і той враз згас. Луна зробила крок — але її зупинив вітер.

І лише Арія — торкнулася… і все навколо вибухнуло світлом.

— Вона — Обрана. — Хранитель схилився. — І тепер Круг вже відчув її пробудження.

Селеста і Луна стали по обидва боки Арії. Вони не мали сумнівів. Цей шлях — уже не просто їхній вибір. Це — їхнє призначення.

А десь далеко, у вежі Круга, зашепотіли сувої. І очі одного зі старійшин запалали страхом…