Розділ 25

Шлях до місця сили лежав крізь ущелини, де час здавався зупиненим. Стародавні скелі тримали у собі легенди про тих, хто змінив хід історії. Саме тут, за переказами, зародилася перша магія Елісарів.

Арія йшла попереду. Її кроки були впевненими, але серце билося швидше, ніж завжди. За нею — Кай, Селеста й Луна. Четверо, яких з’єднала не доля, а вибір. І біль.

— Це тут, — зупинилася Арія. — Я… відчуваю, як щось кличе.

Перед ними — вузький прохід між каменями. Селеста провела пальцями по рельєфу стіни, де було викарбувано стародавній символ: зірка, охоплена полум’ям.

— Це знак Хранителів крові, — прошепотіла Луна. — Але він старіший, ніж сам Круг.

Кай нахилився до входу, але щойно його рука торкнулась каменю, простір здригнувся. Всі четверо відчули, як щось розриває магічне поле навколо них.

Простір навколо… змінився.

Вони більше не стояли в горах — а опинились в колі світла. Посеред — вівтар, що світився зсередини.

— Це… випробування, — мовила Селеста. — Місце сили не приймає всіх. Лише тих, хто пройде тінь власного серця.

Навколо кожного почали виникати образи. Першою застигла Арія. Перед нею з’явилася мати — та, яку вона втратила ще дитиною.

— Доню, чому ти все ще боїшся? — шепотіла ілюзія.

Арія впала навколішки. Сльози текли. Але вона прошепотіла:

— Бо я ще жива. І мушу бути сильною.

Арія впала на коліна, і навколо неї здійнялась хвиля стародавньої магії. Зі скелі вийшов контур жінки з прозорим волоссям, мов світло.

— Аріє… — промовив голос. — Ти — остання спадкоємиця Елісарів. І твій вибір — змінить світ.

Серце Арії калатало.

— Я готова, — прошепотіла.

І коли світло зникло, вони вже стояли знову в горах — але тепер щось у них змінилося. Їхні очі світилися новими барвами. Їхні сили — пробуджено.

А вдалині Круг уже рухався. І тепер… герої були готові зустріти їх.

…Світло почало згасати, лишаючи по собі ледь помітні потоки енергії в повітрі. Арія стояла в центрі кола, і її волосся розвівалося, мов тінь полум’я, що врешті-решт навчилося не палити, а захищати.

Селеста першою торкнулася її плеча.

— Ти… світишся, Аріє, — сказала тихо. — Але це не магія. Це… ти сама.

Арія озирнулась. Її очі не просто блищали — у них танцювали вогники золота й срібла. Стара магія Елісарів, древня й майже забута, влилася в її кров.

— Я пам’ятаю більше. Мама показувала мені це місце у снах, коли я була малою. Але я думала, що це вигадка. — Арія на мить зупинилась. — Вона була тут. У цій силі. Вона залишила її для мене.

Кай мовчав. Йому було складно прийняти, що Арія — не просто частина їхньої історії, а її центр. Але коли вона підійшла ближче, він опустив погляд і прошепотів:

— Пробач за той поцілунок… Я був не собою. Алісса… використала кров.

Арія кивнула, але її голос став спокійним:

— Я знаю. Але тепер усе змінилось. І ми не маємо часу на біль.

Луна стояла осторонь. Її долоня нервово стискала щось у кишені — уламок дзеркального лотоса, що тріснув після того, як Арія пройшла випробування.

— Ти знала, що Круг піде за тобою, — тихо мовила Луна. — І все одно пішла сюди.

— Бо це єдиний шлях завершити те, що вони почали, — відповіла Арія. — І якщо доведеться — я знищу їх. Але не одна.

У цей момент вітер затанцював навколо них. На каменях з’явилися знаки — нові, світлі, як підтвердження обраності. Магія Елісар пробудила силу в кожному з них. Але її ядро… було в серці Арії.

— Ми повинні об’єднатись, — сказала вона. — Тепер Круг не просто наш ворог. Вони бояться того, що ми можемо стати… разом.

Кай, Селеста, Луна — усі мовчки кивнули.

 І в ту мить усі четверо простягнули руки — до центру, де залишився уламок кристалу. Світло знову спалахнуло.

У далечині, за гірським хребтом, здригнулася тінь.

Круг відчув їх пробудження.

І війна… почалась.