Розділ 21

Коли вони вийшли з лісу, простір перед ними змінився. Не просто інший — чужий. Кам’яні арки, мов портали, виблискували знайомими символами. Арія зупинилася першою.

— Це… храм Предків, — прошепотіла вона. — Але чому він тут?

— Бо все починається, — озвався голос. Низький, спокійний, небезпечно знайомий.

З тіні виступив чоловік. У нього були очі, схожі на очі Кая — та холодні, мов крижаний водоспад.

— Це мій брат, — прошепотів Кай, відчуваючи, як серце стискається. — Ліам.

Селеста вмить відчула тремтіння простору.

— Він той, через кого ти… зник?

— Він той, хто зрадив нас усіх, — відповів Кай, і в його очах загорівся вогонь.

Ліам посміхнувся.

— Не перебільшуй, брате. Я прийшов лише попередити. Арія... — його погляд зупинився на ній. — Ти ключ. І Круг тебе не залишить.

— Я не чиясь здобич, — відповіла Арія. Її голос був рівним, але навколо неї почала вібрувати магія — чиста, як ранкове світло.

Селеста зробила крок уперед.

— Якщо ти хочеш дістати її — доведеться пройти через нас обох.

— Всі ви маєте вибір, — сказав Ліам. — Але пам’ятайте: перший храм не дає сили. Він забирає її. І ви вже на порозі.

З його пальців злетіла іскра — і вмить усе довкола вибухнуло тінями. Вітер зірвав листя, арки почали рухатися, стираючи реальність.

Арія відчула, як простір тягне її. Але чиясь рука — Селеста — тримала міцно. І поруч — Кай, уже з розкритим клинком, очі повні блиску.

З його пальців злетіла іскра — і вмить усе довкола вибухнуло тінями. Вітер зірвав листя, арки почали рухатися, стираючи реальність.

Арія відчула, як простір тягне її. Але чиясь рука — Селеста — тримала міцно. І поруч — Кай, уже з розкритим клинком, очі повні блиску.

— Тепер ми або разом, або ніхто, — сказав він.

І з цього моменту почалася справжня битва за правду, пам’ять і кохання.

Перший удар був мов блискавка — простір навколо закрутився, перетворюючись на вир снів і страхів. Ліам зник у тіні, але його голос усе ще лунав:

— Ви не готові. Ви навіть не знаєте, ким ви є…

— Годі! — закричала Арія. Її долоня спалахнула білим світлом. — Я не дозволю вам знищити нас!

Світло вдарило в арку — портал затремтів, та не зник. Натомість із тіні виступили інші постаті. Капюшони. Символи Круга. І всі — мов маріонетки у грі Ліама.

— Селесто! Ти знаєш, що робити! — крикнув Кай, закриваючи Арію спиною. Він вийняв амулет, що колись дав йому Справжній Хранитель. — Нам треба зруйнувати коло!

Селеста зосередилася. Вона вивела пальцем символ у повітрі — стародавній знак рівноваги, той, що з’являвся у її снах. Простір почав хитатися. І тоді —

— НІ! — голос Ліама повернувся люттю. — Ви не зруйнуєте те, що було збудоване кров’ю!

Він знову вийшов із тіні, але не сам. Поряд з ним стояла Алісса.

Жива. І усміхнена.

— Привіт, Аріє, — мовила вона солодко. — Ти думала, Кай був твій?

Кай зробив крок уперед.

— Вона тебе контролювала. Це не ти.

— А я й не заперечую, — сказала Алісса. — Але все, що ти відчував… було справжнім.

Арія відступила. Її серце стискалося. І знову — магія загорілася довкола неї.

— Я… більше не дозволю вам маніпулювати мною. Ні тобі, ні тобі, Ліаме.

Селеста ступила поруч. У її погляді — вогонь.

— Ми не жертви. Ми — вибір.

І всі троє, як одне, підняли руки. Магія зіткнулась — світло Арії, рівновага Селести, і сила Кая прорвали оболонку навколо храму.

Світ здригнувся. Портал — розколовся.

А коли пил осів, ворогів уже не було. Лише тріщина в повітрі… і знання, що це була тільки перша битва.

Арія дихала важко. Кай хотів щось сказати — та її погляд був спрямований не на нього, а на Селесту.

— Ти тримала мене. Від самого початку.

Селеста мовчки стисла її руку.

І десь там, у темряві, ледь чутно… Круг стискав зуби.