Розділ 17

“Є біль, який ти вчився ховати. Але є очі, перед якими він знову стає твоїм.”

Вони йшли вузьким коридором старої частини Академії. Арія відчувала — Кай напружений.
Він не озирається, не жартує. Він... мовчить.

— Кай? — вона обережно торкнулася його руки.

— Тут хтось є. Хтось, кого не мало бути. — його голос був хрипкий, майже зірваний.

Селеста зупинилась. Її магія мерехтіла на пальцях.
— Хто?

Але він нічого не відповів. Бо вже відчув її.

І тоді — вони вийшли на відкритий балкон. І вона стояла там.
Жінка в темному.

Вона повернулася. І Арія побачила в Кає те, чого не бачила ніколи:
страх.

— Привіт, Каю, — її голос був м’який, як колись. — Давно не бачились.

— Алісса…

Селеста й Арія мовчали. Це ім’я нічого не говорило їм. Але для Кая — це було все.

— Тебе… ти зникла. Ми думали — тебе вбили!

— Вбили? — вона посміхнулась. — Ні. Мене просто знайшли першими.
Кай зціпив кулаки.
— Круг?

— Вони врятували мене. Навчили. А потім показали, що справжні загрози — не вони. А ті, хто не бачить суті.

Алісса зробила крок ближче до Арії.

— І ця дівчина… вона буде ключем. До сили, яку ви навіть не розумієте. Але ми — розуміємо. І тому я тут.

Арія відчула, як її магія стискається, немов реагуючи на щось знайоме. Але не з цієї реальності.

— Що ти хочеш?

— Вибір. Від вас усіх. До повного затемнення залишилось… не так вже й багато. І коли воно настане — або ви будете з нами… або будете забуті.

Вона зникла у тумані. І залишила за собою тишу — і зламаного Кая.

— Це вона, — прошепотів він. — Вона навчила мене… вона зрадила нас. Але я… я досі пам’ятаю, яким було “до того”.

Арія обережно обняла його.
— А тепер ми разом. І вона не зламає тебе знову.

Кай довго стояв біля поручнів балкона.
Вітер розвівав його темне волосся, але він не рухався.

Селеста, мовчки, лишалася поруч. Лише коли Арія торкнулась його плеча, він здригнувся — наче повернувся з глибини.

— Вона була для мене всім, — пробурмотів Кай. — Перший, хто повірив у мене. Перша, хто показала силу — і перша, хто… кинув.

— Вона тебе зрадила, — сказала Арія. — І тепер намагається знову заволодіти твоїм серцем. Але не тому, що любить.

— А тому, що я — ключ, — додала Селеста.

Кай мовчки кивнув.

— Вони всі мислять як гравці. Алісса.

найхолодніша з них. Якщо вона повернулась, значить, Круг уже обрав момент. Вона не з’являється просто так.

У тіні, трохи далі… Арія побачила невеликий згорток, залишений на камені.
Записка.
Її ім’я. Написане знайомим почерком.

“Прийди на місце, де вперше зупинився час. Там ти дізнаєшся, хто ти.”
А.

— Вона залишила мені це, — Арія показала згорток. — Хоче, щоб я сама пішла.

— Це пастка, — буркнув Кай.

— Або… відповідь, — сказала Селеста тихо. — І саме вона потрібна тобі, Аріє.

Вони довго не могли дійти згоди. Але згодом — вирішили піти втрьох.

Бо якщо час справді зупинявся — це було у древньому Храмі Перших, за межею Забутої долини.

І коли вони рушили, ніч уже ковтала обрій. А Арія, йдучи поруч із Каем, тихо прошепотіла:

— Я не боюсь її. Я боюсь лише… що ти все ще віриш їй.

Кай зупинився.

— Я вірю лише тобі.

І цього разу — в його голосі не було тіні сумніву.