Три пелюстки м’яти
Розділ 13
“Подарунки бувають і проклятими. Але найбільше лякає, коли вони стають частиною тебе.”
Арія прокинулась у холодному поту. Її подушка була вологою, а по скронях бігли краплі, немов вона не спала, а бігла всю ніч.
— Знову… — прошепотіла.
У сні вона йшла вузьким скляним коридором, а позаду лунали кроки. Хтось шепотів їй слова на невідомій мові. А лотос… розкривався в повітрі, і з його пелюсток падали очі.
Наступного дня на заняттях Арія мовчала. Вона дивилась у порожнечу, майже не реагуючи, коли викладач запитував її ім’я.
Селеста відчула це першою.
Щось… у енергетичному полі Арії змінилось. Вона більше не “світлась” зсередини — навпаки, щось сіре обіймало її ауру.
— Що з тобою? — тихо прошепотіла вона, коли Арія сіла поруч на перерві.
— Я… не знаю. Мені сняться речі. Я не можу їх пояснити. І вони… не залишають мене навіть після пробудження.
Селеста нахилилась ближче. Від Арії тягнуло металевим холодом.
— Це почалося після… подарунка?
— Після лотоса? — Арія здивовано підняла очі. — Ти думаєш, це пов’язано?
— Я… не впевнена, — збрехала Селеста. Але всередині — все кричало.
Тієї ж ночі Селеста прокралась до кімнати Арії.
Вона тихо підійшла до вікна, де стояв лотос.
І в ту мить, коли її пальці торкнулись вази — у ній відчулось щось живе. Холодне. Старе. І голодне.
Селеста відскочила назад.
— Це не просто квітка… — прошепотіла вона.
#1614 в Фентезі
#527 в Молодіжна проза
#123 в Підліткова проза
Відредаговано: 16.07.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
