Розділ 11

“Ти маєш обрати: врятувати її — чи зберегти свою душу.”

Луна стояла в оранжереї, де колись росли квіти з диханням тепла.
Зараз тут було холодно. Скло тріскалося, ніби від присутності того, кого вона відчувала вже декілька хвилин.

— Ти прийшла, — пролунав голос з-за спини.

Луна не оберталась.

— Я не мала вибору.

— У тебе завжди є вибір, — сказав він, вийшовши з тіні.

Представник Круга мав вигляд звичайного чоловіка. Але його тінь… тремтіла, і в ній жили очі. Він тримав у руках дзеркальний лотос — квітку, що росте лише поруч з тією душею, яку контролює Круг.

— У нас немає часу. Сестра вмирає. І ти це знаєш.

— Що вам потрібно?

— Арія. І Кай. А Селесту ти можеш залишити собі. Але лише якщо допоможеш відкрити для нас Треті двері.

Луна мовчала.

— Вони занадто сильні, — продовжив він. — Якщо їхні долі зіллються — ти втратиш усе. І ми теж.
Але якщо зробиш те, що треба… — він поклав лотос їй у руки — …твоя сестра житиме. А ти отримаєш другий шанс.

Сонце зайшло. Луна сиділа сама в кімнаті, дивлячись на квітку. Вона дрижала. Як і її пальці.

— Арія вірить мені. Селеста мені довіряє. А Кай… бачить мене. Як ніхто.
То як мені продати їх?

Вона притисла дзеркальний лотос до грудей. І заплющила очі.

У сні вона побачила свою сестру.
Маленька дівчинка стояла на межі між світлом і тінню.

— Ти пообіцяла, — сказала вона. — Пообіцяла, що завжди вибереш мене.

Луна прокинулась із тремтінням у грудях.

І зрозуміла: вона вже зробила вибір.