Розділ 4

“Пробудження не завжди звучить голосно. Іноді воно шепоче.”

Після того вечора кожна з них пішла додому з дивним відчуттям —
ніби щось торкнулося глибини, яку вони самі боялися досліджувати.
Коробку вирішили сховати. Але кулон з символом кожна залишила собі. Несвідомо.

Арія

Прокинувшись посеред ночі, вона побачила, як навушники — її звичний щит — мерехтіли синім світлом. У них не було батарейок.

Коли доторкнулась до кулона, її серце вдарило сильніше.

Вона натиснула play — і почула музику, якої не було в її плейлисті. Голоси. Гармонії. Слова на стародавній мові, яку вона розуміла, хоч ніколи не вчила.

“Твій дар — чути те, чого інші не можуть. Тиша — твоя зброя.”

Селеста

Її троянда…
зацвіла новою пелюсткою. Вночі. Без води. Без світла.

Коли вона тримала кулон у долоні, квітка ніби дихала разом з нею.

Вона взяла до рук щоденник прабабусі — і зрозуміла, що бачить речі між рядками. Те, що було написано невидимим чорнилом. Іменá. Попередження. Візерунки.

“Твій дар — жити між життям і спогадом. Рослини шепочуть тобі історії.”

Луна

У неї на лівій руці з’явився знак. Ледве помітний. Наче татуювання, сховане під шкірою. Три пелюстки, що мерехтять тільки в дощ.

Вона підняла руку — і лампа на стелі спалахнула, хоча була вимкнена.

В душі — буря. Звична, але тепер вона чула її ззовні.

“Твій дар — сила грому. Ти не зупиняєш стихії — ти її частина.”

Троє дівчат. Три зміни.
Три дороги, що почали зливатися в одну.