12. Спогад

Ранок виявився прохолодним. Робоча група, що складалася з тимчасового правителя, його радника та двох приїжджих жерців, розташувалася в одному з глухих кабінетів старої палацової бібліотеки.
Вибір саме цього місця став не випадковим. Тутешні шафи були заповненні картами князівств Хаанхора. Колись цією бібліотекою завідував придворний картограф Хаанхора. Але відколи столиця перемістилася до Нагірського князівства, бібліотеку розпорошили, залишивши місцевій знаті задовольнятися лише малою частиною колишньої колекції. Однак, навіть за таких обставин, кількість мап вражала.
— Вона точно має бути десь тут, — бурмотів Савінський, вишукуючи потрібний сувій серед схожих. Жрець Хаук, присівши за стіл навпроти Хелвора, мовчазно чекав, допоки радник знайде мапу міста. Терлі Кайн, навпаки, гордо підвівши голову, неквапливо розглядала оздоблення кабінету. Тонкі косиці знову вінчали її голову. Золотий обруч ніжним мереживом обхопив її чоло, грав завитками та колихався в'яззю дрібних намистин біля скронь. На тім'ї її коси були частково звиті в пучок, а далі важким хвостом спадали до лопаток. Увінчані золотими затискачами на своїх кінчиках, вони нагадували дивовижний дорогоцінний батіг. З прикрашеного золотом пучка, безглуздо стирчала кістяна шпилька-голка. Навершя цієї простої прикраси вінчав складний ажурний візерунок. К'яр Хелвор дивився на цей візерунок і хмурився, не особливо усвідомлюючи ту дивну ностальгію, яка його охопила. Здавалося, за вікном знову розпал літа, і він, як дурень, шукає кістку відповідного розміру. Біляве дівчисько сміється з нього і під'юджує, кажучи, що нічого розумного з його знахідки не вийде. Говорить під руку та знущається.
Уста тієї бестії неочікувано обпалюють щоку швидким бентежним дотиком, через що гостре лезо ножа в різкому русі проходить по пальцях… В ту мить серце бухкає у грудях, немов спійманий дикий птах…
Бачити результати своєї праці через роки — несподівано. Особливо зараз, після того, що сталося.
— Ось вона, — зрадів Бореас Савінський, нарешті знайшовши потрібний сувій. Поклавши на стіл, чоловік обережно розгорнув його перед усіма. Детальна мапа Лаанліла зайняла собою майже усю стільницю. Річ була дорогою: шкіра добре вироблена, яскраві фарби та майстерно виконана щільна вишивка. Такий предмет захочеш — випадково не зіпсуєш.
— Яка чарівність, — зауважила Терлі, з цікавістю розглядаючи карту колишньої столиці.
— Так... — з жалем погодився Бореас, — проте, більше не актуальна. Ці квартали вже під водою. — Він обвів пальцем значну частину старого міста. — Тут також руїни. Завали розібрали, але територія більше не використовується. Тепер там сади.
Він намагався зайвий раз не торкатися поверхні рукотворного дива, поки вводив у курс справи. Жерці стежили за його пальцем, слухали пояснення про те, як саме змінився Лаанліл за останні п'ятнадцять років. Хелвор продовжував мовчати. Він не був тут із ними. Знаходився десь там, у минулому, линув у нього крізь коливання блискучих намистин у волоссі Терлі та ажурну в'язь кістяного навершя старої шпильки.
— А це… храм? — жінка зацікавлено схилилася над зображенням будівлі на карті. — Бачу територію монастиря, але… А де кладовище ?
— Не там, — нарешті озвався К'яр, відводячи свій погляд від її прикрас і вказуючи на затоплену частину міста. — Під водою. Вирішено було перенести частину вцілілих поховань на територію колишнього монастиря. Все одно вона більше ні на що не годилася після введення заборони.
— Що ж… тепер ми знайдемо їй найкраще застосування, — Терлі несподівано м'яко посміхнулася К'яру, пропускаючи повз вуха коментарі радника. — Давай сьогодні розплануємо.
— Сьогодні? — Хелвор здивувався, піймавши на собі її пильний погляд, потім розгублено глянув на мапу. — Це буде за рік… Навіщо планувати зараз?
— Пане Хелвор,— звернувся до нього Хаук. — Рік, це замало. Ви не встигнете помітити, як мине відведений час. Могили доведеться підняти, гробниці розібрати, увімкніть сюди роботу з родичами померлих. З багатьма доведеться говорити. І якщо ви не хочете релігійного бунту, то до кожного доведеться знайти підхід, — він говорив неквапливо. Спокійно описував ті проблеми, з якими доведеться зіткнутися, наче бачив їх не раз.
К'яр промовчав. Сперечатись було безглуздо, відповідати тим більше. Висновки приїжджого жерця були зайві. Він і так розумів, до яких настроїв призведе будівництво нового храму. Але братися до цього поки що був не готовий.
Не розуміючи його мовчання, Терлі продовжувала переконувати.
— Планування дозволить розбити процес на етапи, не запізнитися і правильно розрахувати ресурси, — м'яко пояснила вона, наче необізнаному молодику. — А правильно прораховані ресурси — це грамотно розподілені кошти, любий мій, тож… Вибач, але ми робимо це саме зараз.
К'яр напружився, похмурнів, прокручуючи в голові це її недоречне "любий мій". Бореас, не готовий до відвертого панібратства, зиркнув на Хелвора, в очікуванні що він зверне увагу жриці на її недоречні слова. Однак К'яр мовчав. Між представниками Лаанліла повисла незручна тиша. Терлі, ніби не помічаючи загальної напруги, висмикнула з волосся кістяну прикрасу та обвела її кінчиком позначення храму на карті.
— Мені подобається, що тут є пагорб, це дозволяє зробити храм вищим за менших витрат… але навіть того, що зараз є, мало. Дах доведеться підняти. — Вона приклала кістяне навершя до губ і замислилась. — Можемо використати камінь із гробниць, що скажете?
— Чудова думка, — відповів Хаук.
— Неприпустимо. Це наруга, — процідив Хелвор. Бореас сам спохмурнів, його настрій ставав все гіршим. Терлі ж знову дивилася на свого колишнього коханця, крутила в пальцях свою прикрасу та мружилася наче кіт. К'яр несподівано впіймав себе на тому, що ніяк не осягне, чого вона прагне від нього. Занадто несподіваними стали її натяки. Надто відвертим — дотик кістяної прикраси до її вуст.
— Наруга? — вона уважно дивилася на нього, прокручуючи це слово у своїй голові знову і знову. Для неї воно нічого означало. — К'яре… Камінню все одно, що з ним буде, значущістю і вагою його наділили люди. Такі самі як ти і я. Замість того, щоб наповнювати родючі землі кістками, краще все віддати вогню, це логічно. Ти ж згоден зі мною, К'яр?

☼ ☼ ☼
Хелвор розтирав втомлену шию і все ще розглядав мапу, водив пальцем по відмічених жерцями місцях і намагався відтворити в голові все озвучене. Рік і так обіцяв бути важким. Але якщо Терлі Кайн продовжуватиме поводитися так само як сьогодні, він стане ще напруженішим.
— Що було не так із прикрасою? — Бореас був злий як ніколи.
— Про що ти? — К'яр навіть не глянув на нього. Хмурився, задумливо постукуючи пальцем по позначеному на карті храму.
— Про шпильку для волосся… і про ті… натяки, які вона закидала тобі. — Савінський пирхнув. — Я ж не сліпий, ти півдня не зводив з неї очей.
— Звичайно… вона ж нею махала в мене перед очима, — анітрохи не зніяковів К'яр і нарешті глянув на свого радника.
— Це не причина… — намагався дістатись до суті старий, але у відповідь отримав лише непроникний погляд і повне мовчання. Різко висварившись, Савінський сів навпроти Хелвора і поклав руки перед собою на стіл. Зчепив пальці у замок, думаючи про те, як докотився до таких розмов:
— Я втомився, К'яре. Якщо ти не будеш відвертим, я не зможу допомогти, — роздратовано почав він. Хелвор продовжував похмуро дивитися і мовчати. Хоча б не відмахнувся, що вже тішило. — Я не знаю, що саме викликало твою недовіру до мене. Однак, я готовий говорити та відповідати.
К'яр здивовано звів брови, не очікуючи такої заяви. Протер обличчя долонею, наче вона могла допомогти зняти втому, та й усі проблеми разом. Відкинувся на спинку крісла, стомлено дивлячись перед собою.
— Річ не в довірі Бореасе, — нарешті промовив він. — Це особисте…
— Коли справа стосується правителя та його підданих, будь-яка особиста справа стає державною, — тяжко зітхнув Савінський, продовжуючи вивчати обличчя чоловіка. — Просто скажи мені. Це через Терлі Кайн, вона не дає тобі спокою? Чи проблема глибша?
— Я не готовий говорити.
Хелвор відвів погляд, знову кинув його на карту. Вже те, що Бореас Савінський брав на себе більшість проблем Лаанліла і виховання Руріки, було надто вагомим. Як можна було скинути на старого ще більше? Свої особисті проблеми, невтішні пророцтва, натяки Терлі Кайн? Хелвор не міг собі цього дозволити.
— Коли ти станеш готовий, вже може бути пізно, — зрештою здався Бореас і похитав головою. — Забудь ... Давай, приберемося тут і продовжимо розмову в іншому місці.
Не чекаючи відповіді, він мовчки згорнув мапу в сувій і акуратно поклав її в шафу. К'яр Хелвор міг сахатися його допомоги до останнього. Але того, що без помочі не обійтись, він не заперечив.
Бореас Савінський не був молодий і не був дурний. Він сказав К'яру правду: там, де розпочиналася політика, вже не було нічого особистого. Хелвору доведеться говорити, хоче він цього чи ні.