09. Кладовище

 Кірве надто давно не відчувала себе настільки не впевненою. Почуття Сакмара були важкою ношею для неї.   Жінка знала: єдине, що тримало Мора у вузді вже котрий рік, — його виняткова  повага до Хелвора.

Чи розумів К'яр, що саме приховував у своїй душі його найвідданіший підданий і друг —  невідомо. Жінка сподівалася, що ні. Сакмар Мор роками плекав почуття до неї.  І тим дивнішим виглядали його  спроби  розпалити в ній ревнощі до власного чоловіка.

 Ноги несли її до того балкону, до К'яра  і до Терлі.

Знайомі коридори старого палацу, були знеособлені білим. Вапно приховало дорогі візерунки й позолоту, перетворивши красиві склепіння на подобу храмових келій. Занадто просторих і високих, щоб там жили справжні послідовники віри.

 К'яр не раз говорив, що негоже підтримувати помпезність, коли за дверима голодує простий люд. Замість витратити золотий на підтримку колишньої величі, віддавав його нужденним. Він вважав, що краще виділити бідняку інструмент для роботи, ніж витратити на нікому не потрібний палац.

Коридори змінювалися один за одним, перемежовувалися вузькими, високими сходами, миготіли перед очима темними плямами дверей. І ось остання перешкода застигла перед очима. За нею біснувався натовп.

Терлі все ще молилася. К'яр стояв поруч. Вони були майже одного зросту. І вкотре Кірве усвідомлювала, наскільки органічні вони, коли поруч. Немов частини одного цілого.

Насправді, колись давно  К'яр і Терлі   вже були одним цілим. Тоді Кірве була зовсім юна і ось так само підглядала,  натрапивши на них серед покинутих  келій. Бачила як у той час молодий послушник несамовито кохав одну з найзавидніших наречених Лаанліла. Псував її, заховану від чужих очей у храмі. Ще не було шраму поруч із його серцем, не був зламаний ніс. Він ще вірив у вищу справедливість богів і відчайдушно любив шляхетну дівчину.

Після того їх таїнства доторкнутися до безрідного Хелвора, здавалося найзаповітнішим бажанням юної спадкоємиці клану Трок. Диким і спопеляючим.

І вона зробила все, щоб те бажання здійснити.

А тепер, налякана,  відступала.

К'яр обернувся, коли двері скрипнули під долонями Кірве. Жерці, що вишикувались біля стін, синхронно повернули до неї приховані під масками обличчя. Вчепився своїм пронизливим поглядом радник Бореас і навіть кілька очільників місцевих кланів кивнули на знак привітання. Її батько, Крієк Трок, криво всміхнувся, наче найбільше  чекав саме цієї миті.

Терлі Кайн лише скосила погляд, не сміючи переривати свій дивний ритуал. Чорна кров під її ногами все  ще палала. Добре, що кам'яний балкон горіти не міг. І  добре, що Терлі не вихлюпнула вміст чаші на голови людей, що стояли під балконом. Бо тоді б не вдалося уникнути ні передсмертних криків, ні смороду палаючої плоті.

Лаанліл, готовий підкориться новому божеству, на жаль, не був обізнаний про його кровожерливість.

Піднявши голову, Кірве повільно підійшла до чоловіка та застигла поруч. Відчула, як його пальці звично торкнулися її долоні.

— Я думав, ти не ослухаєшся мого прохання. — Тихо промовив він, не відриваючи погляду від Терлі. Утім, у його голосі не було розчарування чи докору.

— Твій найкращий друг переконав мене в дурості такого рішення. Щоправда, я не наважилася сказати, що саме ти  просив їй поступитись. — Нітрохи не зніяковіла вона. — Я віддала Мора в розпорядження Рурі до кінця дня. Ти ж не проти?

— Жорстоко. Він явно збирався відпочити, — ні краплі не змінився в обличчі К'яр.

Кірве на те зауваження  лиш  посміхнулася:

— Відпочине ввечері, на прийомі.

Більше вони не говорили. Стояти поруч було більш ніж достатньо для них обох. За п'ятнадцять років, що вони провели разом, навчилися розуміти одне одного без слів.

Як К'яр знав, що Кірве озвучила на своє виправдання лише прийнятний для обох варіант, так і його дружина не була сліпою, бачачи, що колишню коханку він роздягає поглядом.

Говорити про це? Піднімати на поверхню весь бруд, що накопичився в їхніх душах? Від цього обидва не стали б чеснішими одне перед одним, не стали б щасливішими.

Терлі закінчила свій ритуал і  тепер, обернувшись,   дивилася на них із неприхованим інтересом.

— Познайом нас, — тихо попросила Кірве, ловлячи погляд цієї жінки. Її чоловік мовчазно підкорився, спостерігаючи за ними обома.

На мить йому здалося, що перед очима зійшлися його минуле та сьогодення, і в цьому був якийсь дивний прояв вищих сил.

☼ ☼ ☼

Кладовище не було вдалим місцем для прогулянок. Але Руріка захотіла піти саме сюди. Сакмар не спускав з неї очей, згадуючи, як ось так само по п'ятах слідував колись за Кірве. Куди б юна пані не вела і щоб не просила. Був час, клан Трок добре платив шляхетному сироті за супровід спадкоємиці роду. Крієк вимагав звіту за кожен її крок, а Сакмар відпрацьовував покладений обов'язок чесно. І не оступився, навіть коли став не потрібен.

Рурі нагадувала свою матір кожним своїм жестом, кожним словом. Навіть її стан, що ще  не встиг налитися жіночністю, нагадував Мору той недосяжний  образ, що давно і вкрай міцно вріс у серце. Чорне волосся було розпущене, спадаючи майже до пояса, довгі рукави приховували тендітні дівочі зап'ястя, спідниці прикривали поки ще худі ноги.

Тонка й гнучка, в купі дорогих напівпрозорих тканин, ця дівчинка  нагадувала не упокоєного духа, була дивним чином доречною тут, на кладовищі, серед кам'яних саркофагів і барельєфів, усипальниць і відцвітаючих троянд.

— Чому ми прийшли сюди? — поцікавився він, розглядаючи стрункі шипасті гілки. Червоні бутони, деякі з яких  вже зів'ялі, а  деякі ще не розпустилися, схоже, встигли підмерзнути й тепер обсипалися під поривами вітру.

— Бо за годину тут стане надто шумно. Вінки, пісні і таке інше, як данина покійним. — Спокійно відповіла  Руріка, озираючись довкруги. — День пам'яті...

— Який присвячений Вовку. — Нагадав Сакмар, відриваючись від споглядання зів'ялих квітів і тепер спокійно вивчаючи юне обличчя, думаючи про те, яким воно стане через рік...