06. Три жерці

К'яр сидів навпроти трійки жерців. Вірний Сакмар височів поряд і Хелвор радів та був вдячний йому, за те що зараз він не наодинці із цими незнайомцями. Він уважно розглядав їх і розумів, що його очам навіть нема за що зачепитися. Сині багатошарові одежі приховували тіла прибульців та згладжували будь-які відмінності їх статей. Глибокі каптури були натягнуті на голови, ховаючи волосся та вуха. Їх обличчя прикривали чорні глазуровані маски з вовчими зубастими пащами. Навіть долоні цих людей були затягнуті шкіряними рукавичками.

— Нехай буде яскравим вогонь вашого життя, правителе К'яр, — привітався жрець словами, що так і не стали звичними у цих краях. Голос, як не дивно, виявився жіночим і до біса знайомим, немов линув із далекого минулого.

Збентежений цим відкриттям Хелвор розглядав людину перед собою не приховано і все більш прискіпливо. Однак все одно нічого окрім вовчої хижої усмішки на її масці — не бачив.

— Нехай полум'я ніколи не обпече ваших ніг, — глухо відповів він на те вітання.

Поодинокі, майже синхронні напівпоклони трьох жерців, що послідували за тими ритуальними словами, лише роздратували фальшивістю.

Тільки після того, жриця що його зацікавила, відкинула за спину свій синій каптур. Світле, сплетене тонкими косицями волосся десятками змій розсипалося по її тендітних плечах.

Вовча усмішка зникла разом із таємницею, яку приховувала.

Напругу Сакмара можна було відчути шкірою. К'яр і сам несподівано напружився, дивлячись у надто знайомі риси.

Під знятою з обличчя маскою виявилася все так само зворушлива зелень очей... Незмінна примруженість. Перші зморшки в куточках уст — тонких і чітко окреслених… Пройшло десятиліття, а Терлі все ще залишалася красивою.

Занадто бентежною для людини, яка надто зухвало зраджувала...

— Мій брат велів передати тобі свої вітання, К'яре. Він цінує стару дружбу, — її голос, як і колись, був солодкий та трішки глузливий.

Обурення відпустило.

— Моя повага і вірність у відповідь, — Хелвор збрехав, дивлячись у її бісівське обличчя. Жінка на те лиш трішки повела бровою, усміхнулася, немов почула дотепний жарт.

Справді, вона краще за будь-кого знала, як вміє брехати К’яр.

Вийнятий з-під її синьої накидки сувій без коментарів ліг на стіл. Терлі поволі відсунула його від себе, все ще не відводячи уважного погляду від Хелвора.

А він дивився на неї у відповідь і розумів, що його все ще турбує ця зухвала зелень під її звабливо м'якими віями.

Нахилившись, ухопився за пергамент і потягнув його до себе. Звично зламавши сургучеву печать, розгорнув те послання і прочитав… В потім невидючим поглядом уп'явся в акуратно виведену в'язь, що наче заповнила весь простір. У хитромудрі вензелі та відтиск печатки Андагара.

Важливий лист, надісланий разом із рідною сестрою, йому... колишньому послушнику храму Ханансаль... Нечувана честь та небачене приниження.

— Це вигідна пропозиція, — мовила жриця, спостерігаючи за ним. — Всі у виграші. Просто погоджуйся.

— А якщо ні?

— Інакше тобі не сподобається, К'яр... — у її очах промайнуло щось темне, до оніміння гірке. Таке неприємне, що холодом пройшлося по спині.

Сакмар Мор бачив вогонь, що спалахнув в очах кращого друга, і розумів, що Андагар знав, кого і з чим слати.

Річ була навіть не в тому, що ці двоє давно знайомі. А в тому, як добре і глибоко К'яр знав усі тендітні місця цієї жінки. Був час — він дихав нею, упивався, молився, був готовий покласти на вівтар рідних богів свою честь та гідність.

— Мені багато чого не подобається, панно Кайн, — тим часом якось напрочуд спокійно вимовив Хелвор, передаючи сувій Сакмару. І все-таки погляд його поважчав. — Але це я волію обговорити віч-на-віч, за зачиненими дверима.

Терлі, рідна сестра убитого князя Тенріза та єдиноутробна сестра владики Андагара, його дружина перед усіма богами — посміхнулася… М'яко, як Кірве своєму дорогому чоловікові.

— Боюся, К'яре, мій брат… — вона на мить запнулась, — мій чоловік… не зрозуміє такої таємничості. Нам доведеться надто багато пояснювати.

Вона не відводила погляду, видаючи цю відвертість. Жерці, немов два наглядачі, покликаних утримувати її в рамках допустимих норм поведінки, завмерли по обидві її сторони обелісками.

К'яр мовчав, читаючи її обличчя. Вже зовсім по-іншому сприймав підняті куточки її губ, зморшки, примруженість... зеленавість очей.

Сакмар нарешті відвів від них погляд і вчитався у лист. Похмурнів. Намарне намагався приміряти написане до себе.

Ні…

Хоч би що казав К'яр, він не зможе відмовитися.

☼ ☼ ☼

Опочивальня була чудовим місцем, щоб відверто подумати і забути важкий день. К'яр упав на ліжко, навіть не намагаючись зняти чобіт. Лежав, розкинувши руки та вкотре згадував у думках важку розмову, намагався осмислити почуте.

Побачити Терлі було несподіванкою. З болем відкрилася рана, що так погано гоїлась від її страшної й такої жорстокої зради. Пам'ятається, їм було весело разом. Він, Терлі, Сакмар… Тенріз, який навідувався у стіни храму до сестри. Андагар, що з висоти своєї змужнілої юності потішався над їхнім дрібним дитячим копошінням.

Знати, що Андагар тепер бере її як дружину, було дико… дивно. Ніяково. Тими діями вони обидва зневажали всі закони й усталини звичного світу. А Терлі, немов насміхаючись над всіма, говорила про це відкрито, не відводячи погляду та не кривлячи душею. Немов душі в її прекрасному тілі вже не залишилося.

Може, й не лишилося...

— Ти втомився, — лагідний голос дружини торкнувся теплом і ніжністю його бентежних думок. Вона покірно стягла з нього чоботи. Почала звично звільняти його від одягу, оголюючи тіло. — Підіймися ...

Вона сіла поряд.

Хелвор слухняно підвівся, притулившись спиною до подушок, відчуваючи, як її тонкі пальці ковзнули по його сплутаному волоссю. Кірве звично розчесала густі кучеряві пасма. Заплела їх, щоби не заважали, а потім стиснула долонями плечі. Тепло її рук обпалило шкіру.