Три ночі до тебе
Епілог
Минув рік.
Світ змінився, але не надто — просто в ньому з’явилося більше тиші і менше страху.
Анастеша сидить на балконі, загорнута у теплий плед. Перед нею — чашка запашної кави, а в руках — старий сценарій, який тепер здається не таким страшним.
“Колись я боялася бути собою. Боялася, що моє справжнє “я” — це лише недосконала роль.”
Вона посміхається, згадуючи Владика. Його слова, його дотики, які навчили її довіряти.
А в іншій частині міста, де світло ледь торкається вікон, Анабель сміється, тримаючи за руку Нейтона.
“Він не ідеальний, але він мій світ. І тепер я знаю — не треба ховатися. Бо навіть якщо ти тріснутий — саме крізь тріщини пробивається світло.”
Життя не стало легшим, але стало справжнім. З усіма радощами, помилками й любов’ю.
Іноді, коли ночі тихі, а місто спить, здається — це і є найголовніше.
Світло, що пробивається крізь тріщини наших сердець.
Відредаговано: 17.07.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
