Три ночі до тебе
Розділ 7
Ніч. Місто під дощем. Звуки приглушені, мов усе — у навушниках з втраченим зв’язком. Камера пливе вулицею. Зупиняється біля під’їзду. Фетор стоїть перед дверима. В руці — шоколадка. Без квітів. Без слів. Він не герой фільму. Але він — прийшов.
Фетор (внутрішній монолог):
Якщо вона не відкриє — це буде справедливо.
Я ж не боровся. Я — тікав.
Але тепер… тепер хочеться залишитися.
Він стукає один раз. Камера повільно ковзає за його спину. Світло вікна вгорі вмикається. Тиша.
Анабель (внутрішній монолог):
Це може бути будь-хто. Сусід. Кур’єр. Пошта.
Але серце… воно впізнало.
Воно зірвалося з місця.
Двері прочиняються. Вона в піжамі. Волосся скуйовджене. На обличчі — ні краплі макіяжу. Але в очах — блискавка.
— Ти…
(вона завмирає. Камера фокусується на її губах — ледь дрижать.)
Фетор:— Не придумав промови. Але я ніс її.
(показує шоколадку. Пауза.)
[Камера фіксує момент — його рука з шоколадкою, її тремтячі пальці, які обережно торкаються дверної ручки.]
— Заходь, — каже вона.
— Але я не прощу. Ще ні.
— І не обіцяю залишитися, — каже він.
І все одно він заходить. І вона не закриває двері.
І тиша — вже не страшна. Вона ніжна.
У кімнаті грає стара пісня — "I don’t wanna talk, about the things we’ve gone through...".
Вони мовчать. Але очі — розповідають більше, ніж будь-який сценарій.
Відредаговано: 17.07.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
