Камера веде за Фетором на вечірку. Усі говорять, жартують, а він дивиться на годинник. Його очі — шукають. Не місце, а людину.
Фетор (в думках):
Де ти? Чому твій голос гучний, коли тебе нема?
Анабель сидить у себе вдома. Крупний план — її телефон світиться, імені Фетора нема. Вона розгортає фото, зроблене колись: він — у профіль, усміхнений, дивиться на неї. Вона — у віддзеркаленні.
Анабель:
— Мені не потрібен герой.
(тихо)
— Мені потрібен ти, такий, який був тоді. Той, що сміявся тільки зі мною.
Камера фокусується на її очах. Кадр тьмяніє. Стає чорно-білим. Повертається до Фетора. Він стоїть біля дверей, вагається. І тоді —
Фетор:
(пошепки)
— Якщо я постукаю, ти відкриєш?
Відредаговано: 17.07.2025