(Арка Анабель і Фетора)
Камера ковзає по офісному коридору. Світло неонове, трохи мерехтить. У кутку сидить Фетор. В навушниках. Руки в кишенях худі, погляд — скляний. Він дивиться на двері кабінету, де сміється Анабель. Камера зупиняється на його обличчі. Тиша. І внутрішній голос:
Фетор (в думках):
Ти знову смієшся. Чорт, це смішно.
Навіть не зі мною — але смішно.
Навіть коли я себе почуваю уламком.
Різка зміна кадру — Анабель перегортає сторінки блокноту. Усміхнена. Але коли залишається одна — усмішка спадає, як маска.
Анабель (внутрішній монолог):
Ти мене не кличеш, не тримаєш, не зупиняєш.
Я повинна бути сильною.
Але хто придумав, що сміливість — це мовчати?
Флешбек у стилі плівкового кіно:
Літній вечір. Вони стоять на балконі.
Світло від міста робить їхні силуети майже нереальними.
Фетор:
— Мені здається, що ти — шум. Але приємний. Знаєш, як дощ уночі, коли не спиш.
Анабель:
— А ти — мовчання. Наче пауза перед прискоренням серця.
(засміялася, але тоді ще не знала, що саме воно так і буде...)
Відредаговано: 17.07.2025