.

Три місяці війни

Три місяці війни… Щоб психіка втрималася на плаву, варто підбити хоч якісь підсумки. Особисті. Про військові втрати та надбання, це не до мене, це – до спеціалістів. У мене більше про те хороше, що можна вибрати у цій нестримній хвилі біди.

Війна подарувала мені нові знайомства (на щастя, не з орками), показала наскільки сильною може бути взаємодопомога людей (як далеких, котрих я досі не знаю особисто, так і тих, хто мене оточує) та якими неймовірними є ці люди:

• Чоловіки, які з перших днів війни намагалися потрапити до лав тероборони, добробати, оперативно самоорганізувалися, вирішували нагальні питання життєзабезпечення кварталу (бомбосховища, їжа, вода, попередження про обстріли, роз’яснювальна робота, запаси води, їжі, генератори, пальне, охорона, патрулювання, допомога у аварійних ситуаціях).
• Жіночки, котрі організовують побут бомбосховищ, приготування їжі, збір речей для привезених з-під обстрілів людей, тощо.
• Бабусі, які вискакують із квартири з битою в руках, запідозривши, що в дім пробралися злодії, а за годину вже біжать годувати голодного студента тільки-но отриманою гуманітаркою (хлопчині не заплатили зарплату і їхати було нікуди, адже дім вже був під окупацією).
• Люди з інших країн, які періодично пишуть та дзвонять з питаннями: «Як вам допомогти? Що надіслати?»
• Панянки, які попри майже панічний страх перед постійними «бахами», ДРГ, комендантські години та загрози «прильотів», продовжували рятувати покинутих тварин: котів, собак та, навіть, морських свинок. (Свинки виявляється, непогано ладнають з котами!)
• Дівчата, які попри власні страхи та сумнівну любов до людей, перші біжать допомагати, рятувати, знають поіменно всіх, хто полишився в одинадцятиповерховому будинку та носять немічним пенсіонерам їжу.

Нам дуже пощастило  – фронт та орда рашистів не дійшла до нашого кварталу буквально  пару кілометрів. Але вони були близько, дуже близько, тому у нас були майстер-класи з заклеювання вікон (відмити їх зараз, то ціла пісня) та приготування коктейлів молотова, зібрана «тривожна валіза» та режим сну – «готовий вибігати», періодичні ночівлі у коридорі та інформація про повітряні тривоги (найчастіше, вже після того, як десь гримнуло). Ми мали можливість щоночі спостерігати феєричні світлові шоу приправлені серйозними звуковими ефектами, колони техніки, евакуацію людей з Ірпеня й Бучі, та дізналися різницю між «відльотами» та «прильотами». Запевняю, прокидатися від того, що під тобою підстрибує диван, досить екстремальний «атракціон».

У нас в квартирі досі періодично проживають шиншили (капець, які мімішні створіння), котрих  тимчасово полишили  господарі. У тваринок з березня місяця круїз по нашому Житловому комплексу та знайомство з іншою звіриною. У одних людей шиншили переконливо пояснювали котикам, що  вони не миші, у нас намагаються домовитися з папугами, хто кому й коли заважає спати.

Почуття гумору, вміння адаптуватися, бажання допомогти, це те, чим наші люди моментально проявляються у критичних ситуаціях.

«Куму потрібні яйця? Тут всі з яйцями, навіть жінки!» - фраза, що коротко описує ситуацію в нашому кварталі у лютому-квіті 2022 р.

 Рашисти відійшли від Києва, вразивши весь світ тим, що полишила та тим, що забрали з собою. Сподіваюся, що вони не повернуться. Ніколи. Але війна продовжує свою ходу, продовжує забирати життя, руйнувати міста, сім’ї, країну, а ми вчимося жити в цих умовах. Допомагаємо один одному, працюємо, жартуємо, шукаємо аналоги тому, що зникає з полиць та цінуємо те, що маємо.

Щоб там не було попереду, я думаю, ми вистоїмо, бо навіть у цій хвилі біди завжди зможемо віднайти діаманти та максимально ефективно їх використати.