Розділ 22 – Плани на майбутнє.

Як би я не думала прокинутися вранці раніше, у мене нічого не вийшло. Ніч для нас двох була надто довгою і такою чарівною, що сил розплющити вранці очі взагалі не залишилося. Якщо я не помиляюся, то заснули ми точно о третій-четвертій годині ранку. Загалом, відсвяткували моє «одужання» найпримітивнішим чином. Зате шашлик поїли, розігрівши його в мікрохвильовій печі.

– Прокинулася?

– Ще ні, – прошепотіла сонно, не розплющуючи очей. – Це ти в усьому винен.

– Так-так, це все я, – протягнув із явною посмішкою Саша. – Ти все ще у відпустці, можеш спати стільки, скільки тобі хочеться.

– У відпустці?

– Ну, ти ж не думала, що я тебе насправді звільню.

Розплющивши очі, я уважно подивилася на Сашу, а потім підвелася, спираючись на узголів'я ліжка. Що ж, ця розмова мала рано чи пізно настати. Просто, з чого почати? І чи не пошкодую я про те, що хочу зробити? До того ж, стосунки вимагають взаємної віддачі. Якщо один із партнерів тільки користується любов'ю другого, тоді з таких стосунків нічого не вийде.

– Чому ти така серйозна.

– Я думаю про те, чи варто мені все-таки звільнитися, – зізналася чесно.

– Навіщо? Хочеш відкрити власну справу? Чи вирішила позбутися такого начальника-деспота, як я? – Уточнив вкрадливо чоловік, навіть не змінившись в обличчі після моїх слів. Незрозуміло тільки, чи він сприйняв мої слова за жарт, чи йому, справді, байдуже. – Якщо ти хочеш бути домогосподаркою, виховувати дітей і створювати затишок в домі, то я також не бачу в цьому нічого поганого, – зізнався він, так і не отримавши від мене жодного пояснення. – Так і будеш мовчати?

– Я думала про те, скільки всього пропустила за ці роки, – прошепотіла ледь чутно. – Я завжди була на роботі. Таке відчуття, що ці шість років просто пройшли повз, так і не торкнувшись мене.

– Тобто, ти хочеш надолужити згаяне?

– Хочу взяти місяць-два перерви, щоб побачити світ, – кивнула рішуче. – Помандрувати, а після вже будувати плани на майбутнє, повністю переглянувши свій звичний стиль життя.

– Тоді тобі не варто звільнятися, – знизавши плечима, спокійно промовив Сашко. – Візьмеш стільки днів відпустки, скільки тобі потрібно. Думаю, у тебе там багато відпускних накопичилося.

– Але...

– Ніяких «але». У цей час усією роботою займатиметься Дмитро Іванович, а потім ти, відпочивши, повернешся і візьмешся до роботи. За два місяці, я впевнений, ти не втратиш хватку. Чи тобі не подобається саме робота?

– Робота мені подобається. А наші стосунки? – Запитала, не бажаючи ховати голову в пісок. Хоча, по суті, це і зробила, адже переклала всю відповідальність на плечі Сашка.

– Будемо спілкуватися по Інтернету, – знизав він плечима. – Якщо не будеш довго повертатися, я сам тебе знайду. Можеш не хвилюватися, два місяці розлуки точно ніяк не вплинуть на наші стосунки.

Посміхнувшись, я згідно кивнула, відчуваючи себе повною сил. Так, два місяці розлуки точно ніяк не вплинуть на наші стосунки, а потім ми будемо брати відпустку разом, щоб кудись поїхати або полетіти. Благо, помічник новий тямущий, без нас витримає кілька тижнів на рік. Взагалі, як не подивися, але життя-то налагоджується.

– Ти так на мене дивишся, що я вже не хочу тебе нікуди відпускати, – несподівано промовив Саша, а потім потягнув мене до себе, опинившись наді мною. – Здається, я вже починаю сумувати за тобою.

– Наскільки сильно?

– О, я зараз тобі все наочно покажу.

Не втрачаючи більше ні секунди на порожні розмови, Саша пристрасно мене поцілував, змушуючи забути про все на світі. І, чого брехати, ще нікуди не поїхавши, я теж почала сумувати, відповідаючи на поцілунок не з меншим завзяттям. Мені буквально хотілося, щоб ми стали одним цілим і ніколи не розлучалися. Напевно, я просто збожеволіла, не інакше.

– Ми сьогодні збиралися в клініку, – нагадала, потягнувшись до свого телефону. У голові буквально все перемішалося від задоволення. – Точно, я ж ще мамі не подзвонила!

Підскочивши з ліжка, я швидко побігла у ванну кімнату, бажаючи якнайшвидше прийняти душ, умитися і почистити зуби. Мені взагалі було незрозуміло, як я могла забути про щось настільки важливе? Безумовно, наше кохання колись мене до гріха доведе. Забуду про все на світі.

– Не поспішай, а то впадеш! – Крикнув мені в спину Саша, але я тільки махнула у відповідь рукою, не переймаючись ні про що.

Природно, після рекордних шести хвилин, які витратила у ванній кімнаті, я відразу ж зателефонувала мамі. На мій подив, мама зовсім не була здивована моїм пізнім дзвінком. Здається, вона навіть здивувалася, чому я так рано зателефонувала, бо ж була половина першого дня. Навіть порадила мені більше спати і набиратися сил, щоб не виснажувати свій організм.

Реально, я в якийсь момент занепокоїлася, що мама знову підніме тему онуків, яких здорова донька вже точно може народити. Але, ні, мама, здавалося, забула взагалі про це, тільки сказавши, що чекатиме нас із Сашком у гості. От, якщо не брехати, після розмови я почувалася максимально двояко, не розуміючи, що упустила. Утім, ще більше мене цікавило, як мама відреагує на мою тривалу відпустку. Чи не подумає вже вона, що її дочка збожеволіла?

– Поговорила?

– Так. Мама запрошувала нас у гості.

– Обов'язково поїдемо, – кивнув спокійно чоловік. – Мої батьки теж запрошують нас у гості. Вони дуже хочуть із тобою познайомитися як з моєю дівчиною.

Застигнувши на секунду, я ніяково посміхнулася. Чомусь я зовсім не думала про ще одне знайомство з батьками Саші як дівчини. Звісно, я бачила батьків чоловіка, щоправда, щонайбільше кілька разів за всі ці шість років, але в нас не було тісного спілкування. Ось тільки, чи не подумають вони, що я нахабно спокусила їхнього сина? Спокушала його шість років і все-таки домоглася свого?

– Твої батьки знають про наші стосунки? – Уточнила вкрадливо, не знаючи, що думати.

Коли взагалі Саша встиг їм про все розповісти? І скільки всього вони знають? Чи можливо, що чоловік повідав їм про мою хворобу, рішення бути разом на тиждень і втечу? Хоча, чесне слово, таке хіба можна взагалі комусь розповідати, не кажучи вже про батьків. Боюся, якби вони справді знали всі таємниці, тоді б не познайомитися хотіли, а переконували свого сина кинути мене.