Розділ 11-2.

Розділ 11-2.

Відвівши погляд, я спробувала не йти на поводу у своїх бажань, приймаючи необдумані рішення, але думки так і роїлися в голові. Я почувалася розгубленою і... вразливою. І справа була навіть не в Олександрі Миколайовичі, а в мені самій. Якби я справді чогось не хотіла, то зараз, як і раніше, висловила б свою категоричну відмову. Ось тільки, я сумнівалася.

І сумнівалася я, насамперед, у собі. Це так нерозумно, що мені було не по собі. Мені вже двадцять дев'ять років, минув час необдуманих рішень, спонтанних якихось і чогось подібного. По суті, я завжди знала, чого хочу і ніколи не сумнівалася. Шкода тільки, але життя виявилося надто непередбачуваним.

Правду кажуть: «Людина планує, а Бог порядкує».

Неможливо наперед розпланувати все життя, адже може всяке трапиться. По суті, ніхто не застрахований від того, що може статися наступної секунди. Можливо, для когось уже сьогодні завтра ніколи не настане і не буде сенсу шкодувати про те, чого не зробив або не зробила.

– Ти знову затихла. Я пожартував, і не буду вриватися в твою кімнату, не хвилюйся, – зітхнувши, явно неправильно зрозумівши моє мовчання, промовив начальник. – Поліно, я ніколи не хотів просто переспати з тобою. Точніше, як би правильно сказати...

Помітивши невластиву задумливу «напругу» на обличчі Сашка, я ледь стрималася, щоб голосно не розсміятися. Здається, хтось усе-таки думав про те, щоб просто затягнути мене у свої тенета. Утім, зараз, найімовірніше, його думки більш далекоглядні. Він не хоче «просто», а бажає отримати все і по максимуму. Тобто, з натяком на стабільне, взаємовигідне і не таке вже нещасливе майбутнє. Все-таки, чого брехати, Олександр Миколайович видний чоловік, з яким можна провести і все життя, до самої старості.

– Уже наїлася? – Запитав він, відмовившись від напруженого мозкового штурму, коли я відкинулася на спинку лавочки в альтанці, уважно дивлячись на нього.

– Так.

– Це добре. У нас із тобою ще є справи.

– Мені потрібно переодягнутися? – Запитала, подивившись на своє повсякденне вбрання.

Я була в джинсах, футболці та кросівках. Як на мене, то те що треба, щоб по будівництву ходити, але, можливо, ми зараз на зустріч якусь маємо піти, тому краще перестрахуватися. Зайва пильність ніколи не завадить у роботі помічника. Щоправда, сьогодні я вже схибила, коли проспала і зараз, не знаючи розкладу начальника. Загалом, одразу зрозуміло, що я вирішила звільнитися.

– Ні, все нормально.

Кивнувши, я швидко зайшла в гостьовий будиночок, щоб узяти свою сумку, в якій був планшет, блокнот, ручки і папка з деякими документами по будівництву. Загалом, нарешті включилася в роботу, бажаючи швидко все закінчити, щоб скоріше звільнитися і повернутися додому. Мотивація у мене, безумовно, знатна.

Зайнявши пасажирське сидіння, я уважно подивилася на начальника, який також виступав сьогодні водієм. Щось сталося? Чому він за кермом? Чи водій зараз зайнятий іншими справами?

– Не відволікайся, ми на роботі.

Стиснувши губи, я тут же дістала планшет, готова уважно слухати завдання начальника. Щоправда, я так чекала кілька хвилин, але нічого не сталося. Мені, реально, навіть захотілося перевірити його температуру, раптом сонячний удар?

– Нам потрібно довго їхати, тому можеш увімкнути музику і розслабитися. На місці з усім розберемося.

На кілька секунд зависнувши, я взагалі перестала що-небудь розуміти і просто вирішила не напружуватися. Хто я така взагалі, щоб накази начальника оскаржувати? Тому, вмикаємо музику і розслабляємося.

У підсумку я, несподівано навіть для себе, заснула. Просто відключилася, дивлячись на пейзажі навколо. Хоча, якщо не брехати, після гарного сну вночі, я зовсім не очікувала, що знову засну. Але, природно, мій організм краще знає, що для нього зараз необхідно, тому жодних питань у мене ця ситуація не викликала. Було б узагалі чудово в один день мирно заснути і не страждати від болю, коли прийде час.

– Так здивована, що готова заплакати?

– Що? – Прокинувшись від своїх думок, я озирнулася навкруги і вражено завмерла.

Ми були на стоянці з просто величезним вказівником водоспаду. Не помітити його, безумовно, було просто неможливо. Щоправда, мій мозок після сну взагалі відмовлявся працювати, і я ніяк не могла зрозуміти, що ж ми тут робимо. Навіщо ми приїхали сюди? До того ж, їхали ми точно не кілька хвилин, тому навряд чи десь тут буде нова база відпочинку.

– Що ми тут робимо? – Не знайшовши жодного пояснення, прямо просила я, подивившись на усміхненого чоловіка поруч.

– Ти забула? Я висловлюю тобі свої почуття і, звісно, маю всіляко пробратися в твоє серце. Ми тут, як туристи, насолодимося красою, відчуємо романтику.

Здається, мій мозок «загудів». Я не могла зібрати думки до купи, відчуваючи лише гучні удари власного серця. Адже чоловік не зробив нічого надприродного, просто привіз мене подивитися на водоспад, але це зворушило мене до глибини душі. Виявилося, мені так мало потрібно для тихого... щастя. Дещиця його теплоти, турботи й уваги зробила мене нездатною взагалі якось висловити свої почуття.

Утім, тепер я на собі зрозуміла, що означає необдуманий вчинок у стані несподіваного емоційного збудження. В один момент усе було добре, але наступного моменту я вже сама поцілувала чоловіка. Піддалася почуттям, втратила на секунду голову, можна багато всього придумати, але це не змінює того факту, що я зробила помилку. Навмисно чи ненавмисно, але я своїми діями ввела іншу людину в оману, що абсолютно мене не прикрашає. Шкода тільки, що зрозуміла я це вже після того, як мої губи торкнулися губ Сашка.

_