17. Розділ

Бічна кімната холу була сповнена людей. Всі розмовляли, допомагали з одягом та щасливо сміялися, радіючи великому святу. Валлі в оточенні близьких друзів палала, немов найяскравіша зірка, що колись осяювала небо. Широка усмішка освітлювала обличчя, а довгі чорні кучері обрамляли його, додаючи рисам глибини.

Але коли пролунав звук відкриття дверей, розмови в залі вщухли. Всі погляди були спрямовані на порушників порядку. У дверях стояв високий чоловік із коротким чорним волоссям, що м’якою хвилею було вкладене назад. Його погляд був спокійним та навіть сонним, а очі — втомленими. Він немов шукав когось, а коли знайшов — завмер.

Валлі зустрілася з ним поглядом. Довго вдивлялася, підкреслюючи знайомі риси, але коли губи чоловіка глузливо розтягнулися в усмішці — не встояла. Дівчина миттю підбігла до нього. Зараз їй було байдуже на підбори та сукню. Вона міцно обійняла його за шию, а він, у свою чергу, підхопив її за талію, обіймаючи обома руками. Немов сам не вірив, що це справді вона.

Ніхто з них не знав, скільки часу минуло, коли дівчина спустилася на землю і колом обійшла чоловіка, в очах якого палало щастя та щось інше. Глибоке, майже батьківське.

— Я не вірю своїм очам! Ти справді приїхав!

— Я просто не міг відмовитися! — білозубо усміхнувся Курт, нахиляючись уперед. — Сподіваюся, ти не проти того, що я взяв із собою гостю? — він очима вказав на Флору, що намагалася злитися зі стіною, аби не псувати момент єднання сім’ї.

— Я тільки рада! Це ти, я не вірю! — вона приклала долоні до щік. — Це справді ти!

— Живий та цілком реальний! — засміявся Курт.

— Що сталося, Валльтеріє? Що це за неохайний джентльмен поруч із тобою? — почувся високий та впевнений жіночий голос. З натовпу вийшла висока жінка; її сиве волосся було зібране в елегантну зачіску, а чорні очі дивилися з неприхованою ненавистю.

Валлі навіть не здригнулася. Вона простягнула руку та кінчиками пальців торкнулася прохолодного срібла в мочці вуха брата.

— Ти все ще носиш ці залізяки у вухах, щоб бісити її, — прошепотіла Валлі. Курт лише трохи схилив голову і шепнув у відповідь:

— А як інакше. Тільки моя бунтарська жилка тримає нашу матінку в тонусі! — Курт по-хлопчачому підмигнув їй.

Жінка підійшла ближче, її голос гордовито забринів:

— Дівчині не личить у день весілля вішатися на шию першому зустрічному чоловікові. Де твої манери?

— Ну що ви, мамо, до джентльмена я ще не дотягую, — сухо усміхнувся Курт, показово вклонившись. Жінка завмерла. Її очі звузилися, перетворившись на щілини, вдивляючись у чоловіка. В погляді виднілося нерозуміння, а потім шестерні стали на свої місця.

— Курте, — ім’я пролунало як образлива лайка. — Ти все-таки прийшов. Де тільки костюм узяв? Сподіваюся, не вкрав?

— Ну що ви, мамо, хіба я міг зірвати свято своєї любої сестри своїм негідним виглядом? Будьте терпиміші, матінко, сьогодні ж такий світлий день, — спокійно прохрипів Курт.

Флора здригнулася і відчула знайомий укол у грудях. Слова місіс Герлінг надто сильно збігалися зі словами Алекса. Можливо… можливо, з Куртом їх пов’язує щось значно більше, ніж просто хімічна реакція. Вони обоє були вигнанцями у своїх маленьких світах, але все ще намагалися триматися за них, попри маски.

Зовні Курт залишався спокійним, але Флора відчула різкий біль під ребрами. Це не була лють — це була застаріла самотність, яка на коротку мить захопила і її. Мати зміряла його поглядом і крізь зуби прошепотіла, не знімаючи усмішки з обличчя:

— Курте, твій вигляд — це ляпас усій репутації нашої сім’ї. Відійди в тінь, щоб тебе не бачили гості.

Він ласкаво погладив сестру по голові та пошепки побажав щастя. Валлі на мить затримала його руку в своїй. Вона не сперечалася з мамою — з нею це було марним. Але в її погляді було стільки вдячності та щирої радості, що Курт нарешті зміг видихнути. Він приїхав сюди за цим поглядом, а не за схваленням жінки в перлах.

За хвилину він зник у коридорі, забравши Флору. Якби ще трохи побув там — простою лайкою не обійшлося б. Скандал гримів би до вечора, а псувати весілля сестри він не хотів.

Вони вже сиділи в залі, коли Флора заговорила, потираючи грудину:

— Я думала, ти перебільшував, коли розповідав про матір. Твоя мати знає, куди бити, — зітхнула вона.

 В її голові спалахнув спогад. Два тижні тому Алекс так само прокоментував, що у своїх джинсах вона схожа на підлітка-хіпі. Та сама отрута, та ж інтонація та фальшива усмішка, за якою ховається чорна діра, що поглине їхні серця.

 Флора струснула головою і подивилася на нього по-медичному суворо:

— Курте, випий заспокійливого, у тебе серце калатає, я відчуваю цю вібрацію року навіть п’ятами.

— Від заспокійливого я стану сонним, дочекаюся вечора. А щодо матінки… Вона, хм… як це сказати — професійний токсиколог, але замість отрути використовує слова. Головне, що ми знаємо — треба вчасно прийняти антидот. Такою є політика нашої сім’ї. Не переймайся, Флоро. Це всього лиш розмови, а хіміків не повинні лякати неочікувані реакції реагентів.

— Деякі реагенти краще взагалі не змішувати, - задумавшись на мить сказала Флора. -  Інакше осад не вимити нічим.