16. Розділ

Флорі не вірилось, що все навкруги справжнє. Місто, що було зовсім не знайомим, Курт поруч з нею і майбутні пригоди, що чекають на неї. Вона ніколи не думала, що її мрії збудуться, тим паче так скоро, але все змінила одна людина. Її погляд пав на чоловіка, що схиливши голову на її плече спав. Під очами пролягли тіні, але на обличчі залишилась м'яка усмішка. Зараз його риси вже не здавались такими незнайомими та відштовхувальними. Чорняве волосся здавалось м'яким та пухким. Флора пам'ятала як кумедно воно виглядає зранку, доки його сонний власник не наведе порядок на голові.

Гостра лінія щелепи, прямий ніс та глибокі очі. Зараз вони були сховані за повіками, але вона до деталей могла описати його очі. Глибокі, темні настільки, що здавалось в них можна загубитися. Настільки насичені, що іноді не можна було розрізнити рогівку та зіниці. Але через це вони не відштовхували, а навпаки захоплювали. Але Флора відштовхувала будь-які почуття якомога далі, щоб не зруйнувати ту дружбу, що зародилась між ними. Пілот оголосив про посадку. Через декілька хвилин їх зустріне Берлін…

Відчуття очікування стискало грудину, а ноги нервово тремтіли, але нічого не могло змусити її настрій стати гіршим. Повітря морозило обличчя, сніг м'яко опадав на голови, а потік людей зносив з ніг. Її ледве не зіштовхнув чоловік та невдоволено щось буркнув їй на німецькій зрозумівши, що вона не місцева. Флора здивовано дивилась в обличчя незнайомому чоловікові, що боляче тримав її за зап'ястя, але не довго продовжувались злі перегляди. Руку чоловіка стисла до синців долоня Курта, а сам професор прошипів чоловікові в обличчя.

- Lass deine schmutzigen Hände von ihr und behalte deine Zunge für dich.

Вона не зрозуміла і слово, але чоловік побачив щось таке в очах професора, що змусило повірити в правдивість його слів. І вже за хвилину нічого не нагадувало про зіткнення, окрім червоного відбитка пальців на її руці. Курт невдоволено дивився на її руку, а потім міцно вхопивши її за долоню, потягнув скрізь натовп.

- Тримайся мене, щоб не загубитися. Mäuschen. - серйозно буркнув чоловік вишукуючи щось поглядом.

- Ви не збираєтесь говорити мені переклад? Курт ледве помітно усміхнувся і примруживши очі мовив.

- В жодному разі.

Він повів їх до виходу з аеропорту, а потім всадив на першу лаву, що зміг знайти. Але спочатку змів сніг та поклав один з светрів, що потрапився під руку в багажі.

- Навіщо ми тут сидимо? - поцікавилась Флора, роздивляючись серйозне обличчя чоловіка.

Курт не відповів, а повільно присівши поруч із нею обережно узяв її зап'ястя у свої пальці. На його колінах невідомо коли з’явилась аптечка. Вона не вимовила і слова спостерігаючи за його діями. Він з такою обережністю робив кожну дію, що здавалось торкається не шкіри, а старовинного, дорогоцінного фарфору. На її зап’ясті була накладена невелика пов’язка з охолоджувальною маззю. Курт заспокоїв її востаннє торкаючись.

- До того часу коли тобі потрібно буде одягнути плаття все пройде. - він знезброювально посміхнувся їй. - Але нам треба поспішати, я хочу поговорити з сестрою до початку церемонії, а на годиннику вже напівдев'ята! Тому хутчіше!

Флора подивилась в його чорні очі, та вхопивши за долоню побігла, як не бігала вже давно. Спокійно та весело, на зустріч новим пригодам.