14. Розділ

Курт не чув нічого окрім писку якогось апарату, та тихого дихання когось поруч. Мозок працював повільно, але він розумів, що скоріш за все це Флора. Нікому іншому не прийшло б у голову сидіти з ним в лікарні. Куди він і потрапив, попри бажання мовчати до кінця. 
Він повільно розплющив очі, світло не горіло, а за вікном досі була темрява, яка згустилася. Була середина ночі. Крізь вікно він бачив місяць, що піднявся високо у небо. 

Флора сиділа на стільці та тримала його руку, її голова лежала на ліжку, а повіки мілко тремтіли. Вона спала. Курт не міг відірвати від неї погляду. Він розумів, що почуття які відчуває не нормальні, його не повинно тягнути до студентки, навіть якщо вона молодша всього на дев’ять років. 

Але чогось йому здавалось, що вони зустрічались раніше. Коли їх ще не розкинуло по різні континенти, коли він ще не був професором, але зараз вже пізно. 

Тим паче вона… кохає Алекса, яким би шматком лайна він не був. Кохає забуваючи про все. Віддаючи себе без залишку. Курт розумів, що Флора гідна набагато більшого, але розумів, що і сам не краще. 

Молода й амбіційна дівчина повинна зустрічатися з таким самим чоловіком, а не з хворим на серце професором, що намагається втекти від самого себе. 

Курт сильно заплющив очі, щоб перебороти сльози, що були готові скотитись по обличчю. Чогось, його почуття завжди залишаються невзаємними, але це не завадить йому бути гарним другом. Він зробить життя Флори щасливішим і ніякі Алекси йому не завадять! 

А про почуття…він може і забути. 

Пальці лівої руки обережно змахнули зайву вологу, а потім торкнулись м’якого волосся на маківці Флори. Він ніжно провів, гладячи по голові. Вона смикнулась і одразу підірвалась. 

- Курт! Як ви!? - вона терла очі та переводила погляд з годинника на нього. - Я зараз покличу лікаря, мене тут залишили тільки через довгі прохання. Я вже повинна йти, скоро до вас зайде лікар, а я почекаю в коридорі. 

Вона рішуче підірвалась, а він тільки м’яко взяв її долоню в руки. Зараз вони були незвично холодними. Флору лякало це. У Курта повинні бути завжди теплі руки, навіть взимку так і було. А зараз, його холодні руки здавались неправильними. 

- Поклич лікаря та повертайся, я не дуже полюбляю лікарні, тож якщо ти не проти, побудь трохи зі мною. 

Він казав щиро та відкрито і вона не мала змоги відмовити йому, коли він прохає так…

- Я зараз! - вигукнула Флора і шмигнула за двері. 

А вже за хвилину через ті самі двері забіг ординатор та лікар. Молодий хлопець, та вже частково сивий чоловік. Другий одразу наблизився до Курта кидаючи погляд на показники пульсометру.

 - Мене звуть Олівер Берклі, я ваш лікар. Я хотів би запитати вас поки молодший лікар перевірить ваш стан. Ви не проти?

 - Питайте. - спокійно відповів Курт повільно слідкуючи за діями хлопця.

 - Ви знаєте про свій діагноз? 

- Більше ніж мені хотілося. - буркнув Курт зітхнувши. - Мій діагноз був винесений ще десять років тому. 

- Але чому тоді ви нічого не робите!? 

- Я п’ю ліки, підтримую здоровий образ життя та уникаю нервової праці. 

Флора сиділа мовчки та тільки тримала руками велику долоню Курта, зігріваючи його холодні пальці. Та відраховувала пульс, що після розмови з лікарем став не чітким. Він то прискорювався, то навпаки ставав ледве чутним, а міг взагалі завмерти, немов його серце вже зупинилося, а потім знову побігти у бій. Курт нервував. 

- Але на вашій стадії треба вже робити операцію! Вам потрібен кардіостимулятор, ви не зможете все життя покладатися на серце, що не чітко працює!

 - Я знаю, що він мені потрібен! - гаркнув Курт не витримавши натиска. - Але я знаю відсотки свого життя і краще буду існувати так, як існую! - виплюнув він дивлячись на лікаря з під насунутих брів.

 - Що за відсотки? - спитав вже ординатор, він розумів, що якщо його наставник не зупинить потік інформації та натиску на пацієнта, то за ніч у нього буде два малих інфаркти.

 - Коли проводили обслідування, аналізи та ЕКГ два роки тому, мені вже дали приблизні результати. З варіацією 60/40 я виживу під час операції, і ці 60 відсотків зовсім не в мою користь! 

В кімнаті повисло мовчання, яке перервала Флора.

 - Що за діагноз у вас, Курт? 

Він заплющив очі, видихнув та відкинувся на подушки. Пульс потроху почав повертатися до норми, коли він мовив.

 - У мене хвороба серця - аритмія. - тихо та спокійно відповів Курт, так немов вже змирився з тим, що закінчить своє життя в лікарні. Немов від цієї хвороби ніколи не зможе здихатися…

Флорі стало лячно від його ставлення. Курт повинен прожити ще дуже довго, він просто зобов'язаний…