12. Розділ

Вулиці були сповнені людей, які вже готувалися до свят, що стукали у двері. Курт бадьорою ходою маневрував між людьми в натовпі та підтримуючи Флору під лікоть.

- Може ми вже в Німеччині щось придбаємо?

- Там дорожче, а тим паче ми прилетімо з самого ранку, а церемонія о дванадцятій. Не встигнемо!

- Може взагалі не треба мені щось покупати? - Невпевнено спитала вона.

- А ось цього не треба. Вважай це мій подарунок на Різдво та Новий рік.

- Ви вже подарували мені подарунок на Різдво.

- Невже? - Він виглядав справді здивованим.

- Прогулянка у Різдвяну ніч. Це був кращий подарунок на свята. - З теплом в голосі промовляла вона.

- Я просто… вчинив як будь-який гарний друг. - Відмахнувся Курт, але м’яка усмішка на його обличчі була набагато щиріша усіх слів.

Вони дійшли до великої гарної будівлі. Вона вже, на перший погляд, виглядала дуже дорогою. Про їхній прихід оповістив передзвін, що пролунав над головою.

- Раді вас вітати! - з черговою посмішкою до них підійшла консультантка.

- Мені та моїй супутниці потрібне вбрання для весілля у ролі гостей. Було б чудово, якби костюми були парні.

- Навіщо?! - зло прошепотіла вона йому на вухо.

- Щоб вам не було ніяково ходити в одинці у парадному вбранні. - Вона зітхнула, але промовчала.

- Ходімо за мною міс, зараз ми підберемо одяг який підкреслить вашу чарівну фігуру! - Консультантка проводила її в окрему кімнату, а його провели до дивану та принесли каву.

Поки чекав Флору, думав про її слова. Чи не прикро йому платити за неї? Зовсім ні. Грошей в його житті вистачає, а ось того на що ці гроші витратити 
немає. Тому це правильно. Можливо? Він не знав.

Його обірвали на середині думок. В приміщення повернулася Флора. І він завмер коли подивився на неї.

Тканина м’яко огортала її тіло. Підкреслюючи гарні жіночі форми, роблячи їх ще гарнішими. Поділ сукні струмився по її ногах роблячи їх довшими. Тканина переливалася на світлі, відображаючи різноколірні відливи. А сама сукня була приємного темно-синього кольору.

Курт не міг вимовити й слова, а його очі бігали по її статурі. Він піднявся та обійшов її колом зачаровано роздивляючись.

- Ну скажіть ви вже, що це не моє і ми підемо додому. - Зніяковіло вигукнула Флора притискаючи до себе руки.

- Ти виглядаєш фантастично. - Видихнув він та протягнув їй долоню. Вона невпевнено протягнула йому свою, відводячи погляд. Його слова проти волі викликали тепло в серці.

Курт обережно потягнув її на себе та закружляв. Вона здивовано витріщалася на нього, а він знезброювально посміхнувся їй та промовив.

- Ми танцюватимемо вальс.

- Я погано його танцюю.

- Чудово. - Усмішка не згасла з його обличчя. А потім він повернувшись до консультантки дав розпорядження.

- Запакуйте нам цю сукню, та ту що за вашими спинами. Багряно-червону та он той костюм із зеленим відливом. Все інше на погляд дівчини. - Спокійний, але впевнений голос змушував робити працю як най швидше.

- Тепер підберемо для вас костюм.

- Парадний у мене є, а ось такого, щоб підходив для одягу моєї супутниці немає. Підберіть щось таке.

- Все буде в найкращому вигляді.

Курт знав цю серію крамниць вже давно. Вони зазвичай робили костюми на людей знімаючи мірки, але зараз не залишилося часу, тому він попередив про це і йому відповіли «це не проблема».

Флора перевдягнувшись сиділа та чекала поки Курт вийде. Вона нервово закусувала губу намагаючись передбачити як буде виглядати його костюм. 

Тому що тільки так могла відкинути думки про те, як гарно в його очах відблискували промені світла. І як швидко забилося серце від його слів.

Вона почула кроки. Її серце завмерло, а потім знову пустилося в бій. Перед нею стояв Курт, але в ньому вона не могла впізнати того чоловіка, що кружляв її під снігом в ніч Різдва.

Широкі плечі були гарно підкреслені щільною тканиною темного, насиченого синього кольору. Крохмальна, біла сорочка висвітлювала його риси, підкреслюючи гостру лінію щелепи. Довгі ноги немов стали ще довші під магічною силою цієї неможливої тканини.

Курт потягнувся та перевірив як сидить костюм. Ідеально.

- Як тобі? - Зашукуючи спитав він трохи нахилившись вперед. На його ногах були взуті чорні лофери з блискучою поверхнею.

- Вам… - вона зам’ялася підбираючи слова. - Дуже личить… - Його обличчя скрасила гарна усмішка.

- Це чудово! - Він швидко огорнувся коло своїй вісі, а поли його піджака змахнули разом з ним. - Загорніть два інших костюми разом з цим, а до них дві чорні краватки, три сорочки та один набір запонок.

- Зараз все буде. - Відповіла консультантка. Вона вже знала, що сьогодні в їхньому магазині буде чудовий заробіток…

- Ви не повинні були витрачати ціле становище на мене! - Шипіла вона вже не першу годину.

- На то була моя воля. - Просто відповів він.

- Ну як вас виправити!

- Ніяк! - Гиденька усмішка була на його обличчі. Вони вже наближалися до ферми.

Умовами Курта, Флора пішла додому в тому самому костюмі з зеленим відливом, що так гарно підкреслював її лінії та зріст. Під нього чудово підійшло її пальто. Та чорні черевики, що відблискували від снігу.

- Я не про що не шкодую. - Флора тільки зітхнула.

Вона була у відчаї. Речі їй дуже сподобалися, але вона ніяк не розуміла чого б людина стала б платити за чужу людину. Вони знайомі менш як місяць, але чогось Курт для неї асоціюється з чимось…теплим? 

В голові вона вже майже перестала сприймати його як професора. Він дехто більший за просто професора.

Вона спочатку думала, що він просто вирішив посміятися з її фігури, але 
сама бачила його очі в яких не було і краплі насмішки, а тільки щира…захопленість? Він немов дивився на щось, що вважав найдивовижніше у світі. Але це ж не правда? 

- Прийшли! - Веселий, вже знайомий голос вивів її з думок.