8. Розділ

Альтанка була залита приємним теплим світлом, а щільні ставні закривали приміщення від поривів холодного морозного вітру. За круглим столом, навпроти Курта сиділа висока жінка з правильними рисами. Вік робив її тільки гарнішою, а поруч з нею сидів широкоплечий чоловік. По ним одразу можна було сказати, що вони працюють руками.

– Я дуже рада познайомитись нарешті з вами. – М’яко мовила жінка, вона попрохала називати себе просто Аманда. А її чоловік добро посміхнувся йому.

Він представився Саймоном, чим змусив Курта усміхнутись – так звали його дідуся, який виховував його як сина. Курту завжди було цікаво, як у такої людини, могла вирости його мати? З дідусем, він вже давно не бачився і навіть не знав, як той поживав, через що, дуже себе корив.

Курт м’яко посміхнувся і хитнув головою на знак вдячності.

– Я теж, дуже радий познайомитись з вами. Мені ніяково через те, що вам у сімейне свято треба утискати себе через мене. 
– Навіть не думайте про це! – Вперився у нього очами Саймон. – Гість нашої доньки – наш гість. Тим паче з усією цією ситуацією.

– Прислухайтесь до мого чоловіка. – Вона потиснула його руку, що лежала на столі. – Його все одно неможливо переспорити. – З ніжністю вона дивилась на Саймона погладжуючи обручку на його пальці.

– Я і не намагався сперечатись. – Курт м’яко дивився на них.
Йому було ніяково, але вперше за багато років він бачив такі теплі стосунки в сім’ї. Зліва від нього сиділа Флора, яка тримала Алекса за руку м’яко щось говорячи тому на вухо, а він не менш м’яко їй відповідав. Курт визнавав, що вони підходять один одному і можливо навіть щасливі.

Єдине з чим треба було миритись – спати, вони будуть у трьох. Від цього хотілось здихатись і залишити, відчуття гуртожитку десь далеко у забутих роках, але воно повертається назад разом з молодими знайомими! Приїхали вони вже ближче вечора, через що після вечері одразу вляглися спати.

Але це було надто голосно сказано! Курт ніяк не міг влягтись, тому що було жарко як у пеклі, його думки поділяла і Флора, що тяжко зітхаючи виповзала з під ковдри. Курт свою вже давно викинув на підлогу і був близьким до того, щоб приєднатися до неї! Але ж бісовий зв’язок! Коли він наважився відкрити вікно Алекс сонно проголосив. – Холодно! Зачини!

Курт прикусив собі язик до крові, щоб не гаркнути йому щось у відповідь. Коли йому було 16 він поводився більш поважно і серйозно ніж Алекс! Це неймовірно дратувало, але він мовчав стискаючи долоні – він не хотів налякати Флору.

Яка засуджуючи подивилась на нього, а на незрозумілий погляд показала на язик. Тільки зараз Курт відчув залізний присмак на язиці. – Вибач. – Тихо мовив він, повертаючись та вкладаючись на ліжко. Промучившись до п’ятої ранку вони перекинувшись поглядами не витримали. Тихо піднявшись сходили до ванної, а потім до кухні. Вона хотіла щось приготувати, але Курт спитавши у неї дозволу, пішов готувати.

Флора сиділа за столом роздивляючись його вправні руки та знову задивилась. В його руках було щось магічне, те що затягає у свої пучини.

– Розкажи мені щось, а то я засну стоячи. – Мовив той лише наполовину жартуючи.

Флора повільно кліпала, намагаючись не заснути. На хвилину замислившись вона мовила. 

– Ну…в дитинстві, я мріяла стати піаністкою, У консерваторії під час екзамену мене завалили та віддали моє місце, дівчинці у якої татко був директором якоїсь фірми. – Буркнула вона. – Я думала, що зможу піти далі, але опустила руки. Треба було обирати от я й обрала хімію. 

– Так чого все ж таки не поступила в іншу консерваторію? – Спитав Курт трохи повернувшись до неї. 

– А який сенс? Таланту у мене все одно немає, тільки інструменти руйнувати.

 – Якщо ти гориш цим, то іди до своєї мети, чого б це не коштувало. 

– Наче б то ви прийшли до своєї мрії. – Фиркнула вона.

 – Взагалі то так. Я здобув того, про що мріяв.

 – Ви хотіли бути вчителем? – Не вірячи спитала вона.
 
– Хіміком. В останню нашу зустріч з батьками, вони сказали, що вченим мені не бути. Не треба навіть пробувати, але я вперти – спробував. Не спав довгими ночами, вивчаючи реакції та реагенти. Працював на двох роботах оплачуючи собі життя. Говорити про це можна дуже довго. - Зітхнув той.

Вона прослідкувала поглядом за його жилястими руками, які вправно помішували тісто, виливаючи його на пательню.

– А ви колись кохали по справжньому?

– Це було дуже давно. Мені на той час було трохи більше двадцяти чотирьох. Я був на відпочинку та у сусідній від мого номера оселилась сім’я. Старшій доньці було 17-18 років і вона полонила моє серце.

– І чим усе скінчилось?

– Нічого і не починалось, я був старшим за неї, тоді ще мав ознаки панка і був не тим, з ким потрібно зустрічатись милим дівчатам. Але я дуже добре погуляв з нею, мені було вже цього достатньо. – Промовив Курт широко позіхнувши.

Флора нічого на це не відповіла, а просто продовжила дивитись, за його монотонними рухами. В його руках кулінарія перетворювалась на мистецтво.

Через довгий час вона порушила мовчання. 

– А де ви живете влітку?

 – В трейлері на стоянці біля моря. – Він повернувся до неї обличчям. 

– Ви живете в трейлері!? – Як бачите так.

 – Але ви можете придбати собі двоповерховий будинок у центрі Лондона! 

– І що з того що можу? Там мені подобається більше. Коли дихати нічим і залізо обпікає пальці можна спуститись по схилу до моря. 

– Де ви взагалі море знайшли!? – Далеко звідси. - Загадково мовив професор, а потім вже тихіше додав. - Влітку, я повертаюсь у Німеччину. Це мій останній рік на посаді професора.

Вона здивовано на нього дивилась, і вже хотіла щось сказати, але промовчала стримавшись.

Після сніданку він обережно сховав їжу для інших, щоб вона не охолола надто швидко, а потім вони разом всілись на широкий диван у вітальні. Тиша і передсвітанкове світло зробили свою справу і вже через десять хвилин, вони заснули. Флора засинаючи вклонила голову на його плече, а Курт поклав щоку на її маківку. В тиші вони нарешті можуть відпочити…