7. Розділ

Його молитвами все минулось і так само пройшло ще три дні. В університеті майже всі роз’їхались по домах, як студенти, так і вчителі. Курт серцево божився0 що йому вже краще і він не буде їхати туди в тому товстенному светрі який вона йому радила, але шапку все ж таки одягнув.

Речі вони зібрали доволі швидко, багато не брали, але більше його бентежило те, що треба буде забирати Алекса… Курт боявся уявити що ця людина зробить з його машиною…Слава богам що хоча б не Алекс буде її вести та просто посидить ззаду.

Вони навіть посварились з Флорою, але він вибив собі гарантії, що якщо Алекс захоче сісти поруч на перед, то краще з ним сяде Флора. Чогось у них дружба з самого початку не зародилась.
Сумки були складені, а Алекс вже чекав із зібраними валізами, вдягнений у дверей. "Де їх черті носять "– допитувався він.

Був ясний не сніжний день, в який розкривалась уся краса зими та її барв. Ведучи машину Курт краєм ока дивився на Флору яка щось нервово писала в телефоні.

– Щось сталось?

– Просто Алекс вже упрів, нас чекати, але я розумію що ми нічого не можемо зробити. І так швидко їдемо.

– Через п’ять хвилин ми вже будемо, скажи йому, щоб вийшов і не їб…Жер твої мізки!

– Якийсь ви нервовий. – Вона написавши відклала телефон.

– Ну звісно я нервую! Я їду за город, на ферму до батьків моєї студентки з якою зв'язаний якимсь зв'язком, а на задньому сидінні сидітиме Алекс. Я не хочу вас образити, але його характер протилежний мого. Він мене навіть трохи бісить, хоча я приймаю свободу вибору та дій, але це…Щось поза межами мого розуміння.

– Все не бурчіть, а то знову охрипнете! Я знаю що він вам не подобається і я дуже вдячна, що ви мовчите і майже не висловлюєте свої думки на рахунок нього.

– Приїхали. – Обірвав він її монолог. – Ви не повинні виправдовуватись, я як усі звичайні старці можу собі дозволити трохи побурчати.

– Теж мені старець знайшовся. – Зітхнула Флора відчиняючи двері махаючи Алексу, щоб він їх помітив. – Взагалі ми раніше завжди їздили маршруткою.

– МАРШРУТКОЮ? – Він дивився на неї круглими очами. – Мені на машині при відсутності ожеледиці їхати п'ять годин… А на громадському транспорті…Я боюся спитати скільки годин ви їхали. – Питав він дивлячись як до них підтюпцем біжить Алекс.

– Від 7 до 9 годин.

– Жах. – В словниковому запасі Курта було тільки одне єдине цензурне слово, що могло описати цю ситуацію.

– Вітаю! – Голосний приємний голос Алекса прорізав тишу. – Корівка моя, ти не замерзла? Я взяв з собою напої та закуски.

– Стоп! – Голосний та хриплий голос Курта перебив його. – Жодних снеків не буде в моїй машині! – Він надто добре пам'ятав скільки крихт залишається після саме цієї людини. Через те що надто сильно підвищив голос він одразу закашлявся ледве не склавшись у два рази.

– Так ви все ж таки захворіли у той день! А я казав, що на вулиці розігралась буря і вам краще її перечекати, але ви мене не послухали.

– Я не про що не жалкую, мій головний біль пройшов. – Він гидко посміхнувся, але робив це не від серця, а кумедно.

– Прошу вас пристебнути паски безпеки. Ваше особисте таксі« З вітерком у Курта» відправляється в довгу подорож, що буде протікати протягом шести годин, якщо враховувати зупинки та перекуси. Особливо нудотних прошу нудити у вікно. – Він подивився в очі Алекса через дзеркало посміхнувшись, що змусило Алекса почервоніти, а Флора дзвінко розсміялась від слів Курта.

– Та що в його туалетному гуморі смішного!? – Зірвався той, ледве не бризкавши слиною.

– Я не хотів тебе образити. – Щиро мовив Курт. – Я завжди казав, що в мене трохи дивний гумор.

– Я б назвав це по іншому… - Буркнув Алекс.

– Твоє право. – Знизував плечами Курт остаточно зосереджуючись на дорозі.

Дорога була вкрита ожеледицею, через що вони їхали неможливо повільно. Через дві години такої дороги, Курт не витримав і вдаривши по керму повернув до найближчої заправки. Зупинивши авто на обочині він різким рухом відкинув спинку крісла і гучно мовив.

– На все-про-все у вас 20 хв. В туалет, перекусити чи попити. Що завгодно, тільки в межах цього часу. – Флора весь цей час морщила брови, а тепер повторивши його махінації вляглась як він.

– Я казала вам, що краще випити знеболюючи та проти температурні, але ви мене не послухали.

– Все зі мною добре! – Ощерився Курт, кидаючи на неї погляд з під насуплених брів. – Ви можете це казати будь-кому окрім мене! У вас вже три дні не вистачає сил на те, щоб поголитись, а ви кажете, що відчуваєте себе блискуче!

Курт набрав у легені повітря, але так не вимовив і слова. Вона мала рацію у всіх своїх доводах! Він з невдоволенням провів пальцями по колючій щоці. Його обличчя вже третій день скрашала щетина, яка переросла в повноцінну бороду! В деяких місцях вже з'явились срібні прядки – рання сивина.

– Все! Годі сваритись перекусіть або що вам ще там треба зробити?

– Мені треба до вбиральні. – Спокійно мовила Флора. За ці дні вони стільки всього пережили, що соромитись вже немає сил. Курт зітхнув і одразу відстібнув пасок безпеки.

– Куди це ви зібрались?

– Туди куди вона сказала.

– А ти там навіщо?

– Ми не можемо відійти один від одного! Невже ти забув.

– Я думав це вже пройшло. – Розвів він руками. Курт плеснув себе долонею по лобу, але промовчав виходячи з машини.

Далі шлях проходив вже швидше і через вимучені сім годин вони нарешті зупинились біля великого паркану, який приховував не менш великий будинок…