5. Розділ

Сніг вкривав м’яким шаром світлі вулиці та магазини, що були скрашені різнобарвними гірляндами та мішурою. До Нового року й Різдва залишалось не багато часу, через що люди, в суєті свята, бігали по магазинам купляючи все найкраще.

Курт, не розумів цієї атмосфери та кіпішу. Він ніколи не святкував сімейні свята так, як його друзі та знайомі. В їхній сім’ї не було прийнято «встрибувати в Новий рік» під бій курантів та запускати феєрверки обмінюючись подарунками. В Різдво вони обмінювались сухими привітаннями, а Новий рік, зазвичай відмічався в ресторанах на корпоративах із друзями батьків.

Вони завжди були на роботі або проводили час з його сестрами, а потім взагалі відправили для «кращого навчання» в школу-інтернат. В якій він проводив десять місяців на рік по документах, а іноді всі одинадцять… Цілісності сім’ї він не відчував ніколи, а після того скандалу і взагалі…

- Професор! – Окликала його вже десятий раз Флора.

– Вибач замислився. – Автоматично відповів він.

– Я питаю, яка гірлянда краще? – Вона протягнула йому дві різні. Одна була проста, але переливалась неможливими різними барвами, а інша мала форму зірочок.

– Я не знаю, яка краще. – Повільно відповів він, не відриваючи погляду від ліхтариків в долонях. – Я ніколи не святкував новорічні свята, а тим паче не прикрашав квартиру до них.

– Боже! – Охнула вона, узявшись показово за серце. – І як ви проводили їх?

– Спав або читав.

Вона скривилась так, наче їй під ніс підсунули таргана. – Яка нудота! Це ж таке яскраве свято! Невже ви ніколи не хотіли відчуту ту атмосферу новорічної ночі в колі сім’ї та теплих спогадів?

Його обличчя скривилось наче від зубного болю. Про яку теплу атмосферу та спогади вона тільки каже?  – В моїй родині не було традиції святкувати свята. Будь-які. – Відрізав він. – Навіть дні народження, святкувались без яскравих фарб і голосних вітань.

Вона довго дивилась на нього не читаємо, а потім підхопивши його під лікоть потягла глибше в розділ прикрас.

– От в цьому році ви вперше і відсвяткуєте сімейні свята. За день до Різдва ми повинні будемо поїхати до моїх батьків, а від них вже після нового року повернемось додому.

– У мене немає виходу?...

- Ніякого! Це сімейна традиція, а ви професор, не можете відійти від мене більше ніж на три метри! – Засміялась вона.

Після того, як половина була занесена додому, вони вирушили в гості до Алекса, який вже три рази дзвонив і питав де її носить і с ким вона прийде. Флора кожного разу відповідала м'яко та заспокійливо. Наче ховаючи свій характер глибоко під покірністю.

– Нам на третій? – Спитав Курт вперше подавши голос з початку їхньої подорожі.

– Як ви дізнались? – з гумором спитала вона. – Праворуч будуть сходи.

Курт хитнув головою відшукуючи їх поглядом.Скільки б разів він не повторював, звичку ніяк не викоренити. Вона продовжує звертатись до нього на «ви», а він не помічаючи робить теж саме. Йому здавалось, що якщо вони будуть в рівному положенні, це трохи згладить кути які точно з’являться. Кому захочеться бачитись зі своїм професором поза аудиторією, тим паче жити з ним. Він може тільки уявити, що вона думає про свого «старого професора»… В тяжких думках, він пересував ногами підіймаючись на потрібний поверх.

– У вас знову голова болить, так ще й коліна! – Поскаржилась Флора.

– Вибачте. – Сухо та майже без емоцій.

Він не хоче її образити, але іноді йому здається, що він просто не здатний на ті почуття, що переживають звичайні люди. Зазвичай, його переслідує нудьга або сум, які стали його вірними товаришами, та йдуть пліч-о-пліч з ним усе життя.

Флора, підійшовши до одної з дверей постукала. З тої сторони почулось буркотіння й двері відчинились. На порозі з’явився високий спортивний хлопець, з ясними блакитними очами та вкладеним волоссям він був насправді гарним та мав зовнішність під стать усім стандартам краси.

– Я думав, що ти загубилась на шляху додому, корівка моя, заходь і запроси свого…- Він гидливо роздивився Курта, так наче той був брудом під ногами. – Гостя в дім. – Мовив він чмокнувши дівчину в щічку.

Курт насупив брова, але промовчав. Це не його стосунки та не його діло в них розбиратись, може комусь подобаються такі відносини. Він мало в це вірив, але вирішив спочатку подивитись, тому видихнувши переступив поріг квартири.

Вона була світла та обережна, доволі гарна, але тут і там лежали речі, десь валялись пакетики з під снеків. На підлозі у вітальні біля дивану навпроти якого стояла консоль був цілий склад бляшаних баночок. У нього склалось враження, що він знову потрапив у гуртожиток…Ностальгія!

На його промовистий погляд вона залилась рум’янцем і поспішила сховатись у кухні, а Курт підштовхуваний зв’язком зупинився за три кроки від неї.

– Я Алекс, приємно познайомитись! – З широкою усмішкою він протягнув руку.

– Курт Герлінг, мені теж приємно з вами познайомитись. – Без емоційно потиснув руку Курт.

– А! Ви той самий професор хімії! Це честь нарешті побачити вас в житті! Я стільки про вас чув! – емоційно продовжував той.

– Я сподіваюсь тільки гарне? – скептицизм проковзнув у його питання.

– Ну звісно! Так з якої причини ви сьогодні завітали до нас? – Алекс запросив його присісти на диван, але Курт залишився там де був.

– Позавчора сталась невелика аварія на уроці хімії, в результаті якої пролунав вибух. Слава богам всі живі та майже цілі. – Він майже не помітно зморщився через те, що по опіках на спині пройшлась тверда тканина сорочки. – Але на мене і Флору це подіяло дещо по іншому, тому що самі реагенти полились на нас. В результаті цього вчені провели декілька тестів, які виявили цікавий феномен. Ми – він вказав на Флору і себе. – Не можемо відійти один від одного більше ніж на три метри.

– Це якийсь жарт? – скептично подивився на нього Алекс. За кого вони його сприймають?! Курт наче передбачаючи його реакцію дістав з внутрішньої кишені піджака офіційний документ, який він вибив у клятого Брауна, та протягнув його Алексу.