1. Розділ

Відкривши очі Курт одразу зажмурився – надто світло. Після цього відчулась біль в пораненій спині. Головний біль навіть не відчувався вже – був надто частим супутником. Поряд хтось болісно застогнав і

Курт перевів погляд на сусіднє ліжко, на ньому лежала Флора Форт, в цьому році вона відновилась на останній курс хімічних наук до Науково – Дослідницького Університету, після двох років відлуки вона губилась в програмі, та Курт завжди намагався підтримувати та допомагати їй з системою, але вона вперто намагалась зрівняти його лабораторію з землею! Кинувши на неї погляд він відмітив, що вона майже ціла. Він перевів погляд на двері за якими все ближче чулись голоси, зараз його колеги науковці перетворять їх на лабораторних щурів, перевіряючи чи не вплинув на них хімікат. Перегорнувшись на інший бік він склав руки під головою – вони чогось тягнуть і печуть як і спина, але видимих ран немає. Дивно…

- Професор Герлінг! Ви й не уявляєте як ми ради, що ви майже цілі та здорові, - пролунав перебільшено веселий голос його колеги, професора Брауна. Іноді він ненавидів, що є членом спілки вчених…

- А ви… Як ви себе почуваєте міс Форт? Я сподіваюсь професор не придавив вас, мила леді?

– Чого б тобі не запхнути язика куди подалі та не перейти до діла? Відчепись від моєї студентки! – невдоволений та хриплячий голос Курта одразу привів до тями Брауна, який досі пам’ятав люмінесцентний нітрат яким той пофарбував усю його лабораторію.

– Так про що ж я! Точно, дурна моя голова, мені не подобаються ваші дані! – Курт нарешті перевернувся та сів спустивши на холодну підлогу босі ноги, навіть не скривившись, а дівчина зашипіла і ще дужче закуталась в ковдру.

– Ви не відчуваєте щось незвичайне? – Браун зашукуючи поглянув на них по черзі.

– Руки тягне наче від опіків, - мовив Курт. – Все інше сходиться з моїм станом.

– Голова болить, спину тягне та ногам холодно, - тихо наче пошепки мовила Флора. – Голова розколюється. - Курт здивовано подивився на неї, а потім на Брауна який щось записував.

– Треба провести декілька невеличких тестів, - натхненно та збуджено проголосив Браун.

– Боже…- застогнав Курт. – Навіть якщо так, тримай свої граблі при собі, зрозумів? – йому не треба було підвищувати голос, щоб його почули.

– Все буде у кращому вигляді! І так почнемо з тебе Герлінг, а потім перейдемо до молодої особи.

– Браун… - загроза ясно звучала в його словах.

– Все-все мовчу, а тепер декілька базових питань!

Курт його ентузіазм не розділяв, знову купа безглуздих питань відповіді на яких вони мають з його справи!

– Назви своє повне ім’я, дату народження, та те чим займаєшся! – Браун дзеркально ясно насолоджувався роздратованим обличчям Курта.

– Курт Йоханс Герлінг, – від отруту в його голосі можна було вдавитись. – Народився двадцять першого вересня 1990 року. Працюю в Науково-дослідницькому університеті, науковцем у сферах хімічних компонентів та реакцій реагентів, вже восьмий рік, приїхав по обміну як кращій за програмою, - він казав наче завчасно вивчену річ, та напевно так і було – стільки разів повторювати одне й теж саме…

- Чудово! Тепер ви! Назвіть ваше повне ім’я, дату народження та те чим ви займаєтесь, підробіток теж входить у цей перелік, а і ще, - він зашукуючи подивився на неї схилившись. – Також нам потрібна інформація про ваш особистий стан відносин.

Курт приклав долоню до лоба, того що через цього Брауна у нього ще більше заболіла голова. Кретин! Дівчина зморщилась та потерла лоб пальцями, намагаючись припинити цей нестерпний біль.

– Флора Анна Форт, народилась двадцять першого лютого 1997 року, студентка факультету хімічних наук, повернулась після двох річної відлуки, працювала на двох підробітках, а зараз працюю в магазинчику біля кампусу та вже чотири роки зустрічаюсь з хлопцем. – мовила дівчина трохи хриплуватим голосом – давно не розмовляла. У Брауна водночас ентузіазм виріс до неможливих масштабів.

– Правда? О як дивовижно, а я вас всього на двадцять років старший – це ж диво! – верещав той.
Курт тяжко зітхнув та піднявшись підійшов до Брауна, поклавши руку на його плече, щоб заземлити.

– Брауне, не знав, що ти страждаєш склерозом. Якби знав, то носив завжди з собою тобі таблетки, та! Що одні, я б носив цілу аптечку, а то ти вже отримав старечій маразм як я дивлюсь! – голосом Курта можна було різати метала. – Давай ти підеш і покличеш інших лікарів, щоб вони вже провели основні тести й ми швидше пішли додому!

– Та хто тебе там чекає, - буркнув Браун насупившись.

– Як хто! Не пройдена комп’ютерна гра о проходженні якої я мріяв увесь день! Так що лети на крилах ночі та швиденько притягни сюди усіх! – Курт підштовхував його в спину. Та тільки остаточно випровадивши, зміг видихнути спокійно та знову влігся на ліжко.

– Я вперше бачу вас настільки роздратованим, - вже спокійно і впевнено мовила Флора в якої після зникнення професора наче камінь з душі впав.

– Мені набридло вже кожен час сваритись з цим макетом біологічних відходів, який видає себе за людину. Кожен день мені жаліються студенти через ставлення цього кретина до них! І йому плювати на те, що кажуть, з високої гори! – він роздратовано видихнув та влігшись на спину закрив очі, щоб дати їм відпочинок.

Флора відкинувшись на високі подушки перевела погляд на Герлінга та почала роздивлятись такого незнайомого професора…

Зараз його зазвичай прибране волосся було в жахливому хаосі який, як не дивно йому йшов, замість звичної сорочки й жакета була лазаретська футболка яка відкривала вид на його доволі худорляві, але рельєфні руки. На них навіть звідси були видні шрами від хімічних речовин. І ця людина вчить їх техніці безпеки?

Волосся закривало очі з синцями під ними. По вигляду професора можна сказати, що він зовсім не спить!

Після повернення до університету їй було дуже не просто і він доволі часто допомагав їй, Флора відчувала страшенний сором через усю цю ситуацію…