Розділ 13

Аліса : 

Втекти з власного переможного бенкету виявилося набагато простіше, ніж я думала, особливо коли твій спільник — сам Вогняний Альфа. Поки в залі гриміла музика, а Данило показував зграї нові фокуси зі срібними ілюзіями, Ярослав непомітно захопив мою руку, і ми вислизнули через бічну браму тераси прямо в ніч.

Ми бігли старою садовою стежкою, тихо сміючись, наче підлітки, які втекли з уроків. Травневе повітря за межами маєтку було прохолодним, але поруч із Ярославом я цього зовсім не відчувала — його шкіра випромінювала приємне, сильне тепло, яке огортало мене, мов невидима ковдра.

За кілька хвилин ми вийшли на високу скелясту кручу, з якої відкривався неймовірний краєвид. Весь прадавній ліс Клану Лисих лежав перед нами як на долоні, освітлений величезним срібним диском повного місяця. Верхівки вікових дубів та сосен тихо шуміли від нічного вітру, а десь далеко внизу виблискувала тонка стрічка лісової річки.

— Ого... — тихо видихнула я, підходячи до самого краю скелі. — Тут неймовірно. Здається, що можна доторкнутися до зірок.

— Це моє улюблене місце, — Ярослав підійшов ззаду, обережно обійнявши мене за талію і притиснувши до своїх міцних грудей. Він поклав підборіддя мені на плече, вдихаючи аромат мого волосся. — Коли мені було важко, або коли магія роду починала згасати, я приходив сюди. Дивився на ці землі й обіцяв собі, що захищу їх, чого б це мені не коштувало. Але тоді я ще не знав, що мій головний захист прийде в образі впертої дівчини-бариста.

Я повернула голову, опинившись обличчям до нього. Наші носи майже соприкасалися.

— Я просто не могла дозволити Тіням зіпсувати такий хороший Клан Лисих. Хто б тоді варив мені лате з сонечками на піні?

Ярослав хрипко розсміявся. Його золоті очі в темряві ночі світилися особливим, глибоким і ніжним світлом.

— Тільки заради цього варто було виграти війну.

Він раптом відступив на крок і протягнув мені руку, витончено вклонившись, наче на справжньому королівському балу:

— Подаруєш мені цей танець, Алісо? Без Старійшин, без Тіней і без зайвих очей.

— Але тут немає музики, Альфо, — посміхнулася я, хоча серце вже застукало в шаленому ритмі, а пальці самі собою лягли в його гарячу долоню.

— Для нашої магії музика не потрібна, — тихо відповів він.

Ярослав плавно притягнув мене до себе. Наш танець почався повільно. Ми рухалися в такт шелесту нічного лісу та подиху вітру. Але справжня магія вибухнула за мить. Коли моє тіло повністю підлаштувалося під його кроки, золото моєї душі знову м'яко відгукнулося.

Навколо нас, прямо з повітря, почали вилітати маленькі золоті іскри. Вони закрутилися в красивому, сяючому вальсі, підіймаючись угору і створюючи навколо скелі справжнє кільце з чистого сонячного світла. Моє каштанове розпущене волосся підхопив вітер, і в ньому теж спалахували мікроскопічні золоті вогники. Це був наш особистий танець вогню — теплий, затишний і шалено красивий.

Ярослав кружляв мене над кручею, і я відчувала себе найщасливішою людиною у світі. Усі страхи, підземна пастка, загрози — усе це розтануло в цьому золотому сяйві.

Коли танець завершився, ми зупинилися на самому краю скелі. Ярослав тримав мене міцно, ніби боявся, що я можу злетіти вгору разом із цими іскрами. Його подих був гарячим, а обличчя — напруженим від емоцій, що переповнювали його зсередині.

— Я кохаю тебе, Алісо, — тихо, але з такою силою в голосі, від якої здригнувся б увесь ліс, промовив він. — Моє серце, мій вогонь і мій клан віднині належать тільки тобі.

Я затамувала подих, дивлячись у його рідні золоті очі. Більше не було жодних сумнівів.

— Я теж кохаю тебе, моє руде нещастя.

Ярослав не витримав. Він схилився і пристрасно, палко накрив мої губи своїми. Цей поцілунок підхопив наш вогняний шторм — золоті іскри навколо вибухнули справжнім святковим салютом, розлітаючись над усім лісом, сповіщаючи світ, що Клан Вогняних Лисів тепер назавжди поєднаний із сонцем.

Ярослав: 

Коли мої губи торкнулися її — таких теплих, ніжних і справжніх, — я відчув, як усередині мене, нарешті, настала повна тиша. Всі ці роки я жив у стані постійної готовності до бою, завжди тримав магію на межі вибуху, завжди очікував удару в спину. А зараз, на цій скелі під срібним сяйвом місяця, я зрозумів, що боротьба була лише прелюдією до цього моменту.

Наші іскри сплелися в єдиний вихор, створюючи справжній салют над лісом. Я відчував, як Аліса відповідає на поцілунок, як її тендітні руки міцніше стискають мої плечі. Вона не просто була поруч — вона вдихала в мене життя, якого я не знав. Мій внутрішній лис, який раніше гарчав на світ, тепер просто муркотів від того, що нарешті знайшов свій спокій.

Коли ми відсторонилися, я все ще не міг відпустити її, тримаючи в обіймах, наче найцінніший скарб у всесвіті. Я бачив, як відблиски нашого магічного танцю все ще грали на її каштановому волоссі.

— Ти навіть не уявляєш, — я ледь чутно провів великим пальцем по її щоці, дивлячись у ці очі, в яких я збирався потонути назавжди, — як довго я чекав на цей момент. І я не про перемогу над Тінями. Я про те, щоб просто стояти ось так, знаючи, що ти більше нікуди не підеш.

Аліса м’яко всміхнулася, і її погляд став зовсім м’яким.

— А ти не уявляєш, як важко було зберігати зухвалість, коли Альфа клану постійно намагався тримати мене під замком, — вона тихо розсміялася, і цей звук був для мене дорожчим за будь-яку магію. — Але я рада, що ми опинилися тут.

Я пригорнув її до себе ще міцніше, відчуваючи, як її серце б’ється в унісон із моїм. Ліс навколо нас шумів, вітаючи свого нового правителя — не лише того, хто володіє вогнем, а того, хто нарешті знайшов своє сонце.

— Завтра почнеться новий етап, — прошепотів я, цілуючи її в скроню. — Але сьогодні... сьогодні світ належить тільки нам. І я не хочу повертатися до маєтку, поки не переконаюся, що ти знаєш: я ніколи не відпущу твоєї руки.