Розділ 10

Аліса: 

Темрява під землею була не просто відсутністю світла — вона здавалася живою, липкою і холодною, наче крижана вода. Я важко приземлилася на вогку кам’яну підлогу старого дренажного каналу. Тіньові пута, що тягли мене за ногу, нарешті ослабли й розсіялися чорним попелом. Обтрушуючи джинси, я підвелася і затамувала подих. Повітря тут пахло гниллю та залізом.

— Алісо! — почувся глухий, стривожений голос Ярослава десь зовсім поруч.

За мить темряву тунелю прорізало яскраве золоте світло. Вогняний Альфа миттєво опинився біля мене, його руки тремтіли, коли він схопив мене за плечі, оглядаючи з ніг до голови. З його пальців зривалися гарячі іскри, вихоплюючи з морок стіни прадавнього підземелля.

— Ти ціла? Не поранилася? — у його очах палав такий дикий страх за мене, що я мимоволі притислася до його грудей, киваючи.

— Ціла, завдяки моєму м’якому приземленню, — спробувала пожартувати я, хоча голос зрадницько тремтів.

— Ох, сонечко, ну й змусила ти нас пострибати, — з темряви вийшов Данило. Його срібне волосся тьмяно світилося, а в руках знову з’явилися клинки. Попри звичну посмішку, його погляд метався тунелем, вишукуючи небезпеку.

Останнім із напівтемряви виступив Маркіян. Він мовчки став між нами та глибиною тунелю, накинувши капюшон своєї чорної толстовки. Магія землі навколо нього буквально вібрирувала — він зчитував кожну тріщину в цих прадавніх стінах.

— Ми в самому центрі їхньої пастки, — глухо сказав Маркіян. — Стіни тримаються на магії Тіней. Вони чекають на нас далі.

Ми рушили вперед тунелем. Ярослав міцно тримав мене за руку, ділячись своїм нестерпно приємним літнім теплом, а Маркіян і Данило прикривали нас із флангів. За кілька хвилин тунель розширився, і ми опинилися в просторій підземній залі. Стіни тут були вкриті чорними кристалами, а в центрі, на узвишші, стояв він — Альфа клану Тіней. Його червоні очі світилися шаленою зловтіхою. Поруч із ним з напівмороку виринали десятки його потворних бійців.

— Сами прийшли в моє лігво, дурні лиси, — просичав ворожий ватажок, і його голос відбився від камінних склепінь. — Тут, під землею, ваше сонце вас не врятує. Моя темрява поглине ваші вогні, а дівчина стане джерелом для моєї зграї!

— Твоя темрява розвіється, щойно зійде справжнє сонце, — холодно відчеканив Ярослав, і з його долонь вирвалися перші золоті спалахи.

Вовчі Тіні кинулися на нас одночасно. Битва в замкненому просторі була шаленою. Данило рухався наче срібна блискавка, створюючи десятки ілюзорних копій, які збивали ворогів з пантелику, змушуючи їх врізатися в кам’яні стіни. Його клинки зі свистом розсікали повітря, залишаючи від ворожих вовків лише хмари чорного диму.

Маркіян став живою скелею. Він виставив руки вперед, і підземна підлога під ногами Тіней почала тріскатися й здиматися. Величезні кам’яні брили виривалися з землі, затискаючи ворогів у смертельні лещата. Його чорнобура магія захищала нас від кожного підступного удару зі спини.

Але Тіньовий Альфа виявився хитрішим. Він зібрав навколо себе величезну сферу щільної, непроглядної темряви, яка почала стрімко розростатися, гасячи вогні Ярослава та сковуючи рухи хлопців. Магія землі Маркіяна почала слабшати, а ілюзії Данила танули одна за одною.

— Алісо, ми повинні об’єднатися! Усі разом! — крикнув Ярослав, відчуваючи, як крижана темрява підбирається до наших ніг.

Я зрозуміла все без слів. Я стала в центр нашого маленького кола. Ярослав, Данило та Маркіян одночасно повернулися до мене. Я протягнула руки, і хлопці без вагань поклали свої долоні поверх моїх.

Це був момент абсолютної єдності. Золото моєї душі більше не належало тільки мені чи вогню Ярослава. Воно потужною, нестримною хвилею розлилося на всіх трьох братів.

У моїх грудях вибухнуло справжнє сонце. Магія Ярослава спалахнула сліпучим золотим полум’ям. Срібні ілюзії Данила перетворилися на чисте, сяюче сонячне світло, яке розганяло морок. А чорнобура магія землі Маркіяна налилася такою могутньою силою, що весь підземний зал завібрирував від прадавньої енергії.

Ми синхронно видихнули, і з наших з’єднаних рук вирвався колосальний сонячний шторм.

Сліпуча хвиля чистого золотого світла вдарила по підземній залі. Ворожі Тіні навіть не встигли заскавучати — магічне сонце випалило їхню сутність за одну секунду. Тіньовий Альфа випустив дикий, сповнений жаху крик, коли наше спільне джерело вщент розірвало його чорний щит. Його постать перетворилася на жменю сірого попелу, який миттєво розвіявся підземним вітром.

Кристали на стінах засяяли чистим янтарним світлом. Усе було скінчено. Наш клан знищив загрозу Тіней назавжди.

Ми повільно опустили руки, важко дихаючи. Навколо нас усе ще кружляли красиві, затишні золоті іскри. Данило першим безсило опустився на коліна, важко дихаючи, але на його обличчі цвіла найщасливіша посмішка:

— Оце так... Хлопці, ми це зробили. Ми справді перемогли.

Маркіян повільно зняв капюшон, і в його зазвичай похмурих золотих очах тепер світилася така глибока, ніжна повага до мене, якої я ще ніколи не бачила. Він просто тихо промовив:

— Дякую, наше сонце.

Ярослав обережно пригорнув мене до себе, ховаючи обличчя в моєму каштановому волоссі. Я відчувала, як шалено б’ється його серце — так само, як і моє.

— Клан Лисих повернув свою силу, — прошепотів він мені на вухо, і в його голосі більше не було суворості Альфи — тільки безмежна любов. — І все завдяки тобі, моя непокірна Алісо. Тепер цей ліс — твій дім назавжди.

Я посміхнулася, обіймаючи його у відповідь, і знала: попереду на нас чекає довге, яскраве і неймовірно гаряче життя. Наше сонце більше ніколи не згасне.