Розділ 9

Аліса: 

Година минула швидше, ніж мені б того хотілося. Травневе сонце вже піднялося високо над кронами дерев, заливаючи тренувальну галявину яскравим світлом. Я стояла в самому центрі, намагаючись заспокоїти дике серцебиття. Ярослав стояв навпроти, схрестивши руки на грудях. Його біла сорочка була злегка розстебнута на комірі, а золоті очі стежили за кожним моїм подихом.

Данило затишно вмостився на товстій гілці старого дуба, звісивши ноги вниз і весело гризучи яблуко, а Маркіян, наче нерухома чорна скеля, тримав варту біля краю лісу.

— Готова? — тихо запитав Ярослав, і в його голосі прозвучала та сама оксамитова впевненість, яка тепер змушувала моє серце пропускати удари. — Цього разу я не буду підходити. Ти повинна знайти вогонь сама. Згадай почуття захисту, яке ти відчула вночі, коли Маркіян знищив Тінь. Згадай силу, яку ми випустили разом. Це все — твоє.

Я глибоко вдихнула, заплющила очі й витягнула руки вперед. Я занурилася у власні думки, шукаючи той самий золотий клубок енергії. Але цього разу без гарячої спини Ярослава поруч усе здавалося набагато важчим. Холодний вітерець обвівав мої пальці, і магія не хотіла прокидатися.

— Ну ж бо, сонечко, уяви, що Ярослав знову забрав твою улюблену книгу або змусив пити чай без цукру! — крикнув із дерева Данило, хрумтячи яблуком.

Я мимоволі всміхнулася, і ця легка емоція раптово зняла внутрішній блок. Золота іскра всередині моїх грудей миттєво відгукнулася, розростаючись у справжнє гаряче полум'я. Я відчула, як воно пульсує в моїх венах, підіймаючись до долонь.

— Розплющ очі, Алісо, — почувсь напружений голос Ярослава.

Я слухняно виконала наказ і ледь не зойкнула від подиву. Мої руки до ліктів були огорнуті чистим, яскравим золотим вогнем. Він не обпікав мою шкіру, а лише приємно лоскотав її, наче сонячні промені в спекотний полудень.

— А тепер спрямуй його он у те сухе колодо! — Ярослав вказав рукою на великий пеньок біля хащів.

Я різко змахнула руками, фокусуючи всю свою волю на цілі.

Бум! — з моїх долонь вирвався справжній, потужний сонячний вибух. Золота вогняна хвиля знесла бідний пеньок за лічені секунди, залишивши від нього лише купу блискучого золотого попелу. Сила удару була такою великою, що мене відкинуло назад.

Я заплющила очі, готуючись до жорсткого падіння на траву, але налетіла на щось м'яке й тепле. Сильні руки підхопили мене за талію. Я обернулася — це був Ярослав. Його обличчя було зовсім близько, а в його очах палав такий дикий, шалений захват, що в мене перехопило подих.

— Ти зробила це, — прошепотів він, і його голос здригнувся від гордості. — Сама. Без моєї допомоги.

— Ого! Нічого собі ! — Данило мало не звалився з гілки, а його яблуко полетіло в траву. — Братики, та вона нас усіх спалить, якщо ми не будемо слухняними!

Навіть суворий Маркіян підійшов ближче, поважно киваючи головою:

— Сильний удар. Тіні не очікуватимуть такої відсічі від людини.

Я важко дихала, усе ще тримаючись за плечі Ярослава, і відчувала себе справжньою переможницею. Але наша радість тривала недовго.

Раптом простір навколо галявини завібрирував. Магічні дзеркальні ілюзії Данила, які покривали периметр, почали з тріском лопатися, наче тонке скло. Маркіян різко впав на одне коліно, притискаючи долоню до землі, і його обличчя миттєво зблідло.

— Вони тут, — прохрипів молодший брат, і його золоті очі спалахнули небезпечним чорнобурим вогнем. — Але це не штурм. Земля здригається під маєтком. Вони підібралися знизу, через старі дренажні канали. Це пастка!

Не встигли ми навіть зреагувати, як прямо посеред галявини, під нашими ногами, трава почала чорніти й провалюватися. З-під землі вирвалися густі, ліпкі пасма смоляної темряви. Одне з таких пасом, наче живий батіг, блискавично обплело мою кісточку й з дикою силою смикнуло вниз, у розколину, що утворилася в землі.

— Ярославе! — встигла крикнути я, втрачаючи рівновагу.

— Алісо! — закричав Альфа, кидаючись вперед і намагаючись перехопити мою руку, але темрява була занадто швидкою.

Я летіла в підземну темряву, а вгорі, крізь розколину, бачила, як три гігантські лиси — вогняний, срібний та чорнобурий — без вагань стрибають слідом за мною прямо в лігво ворога. Підступна гра Тіней перейшла на новий, підземний рівень.