Розділ 8

Аліса : 

Після нічної битви маєток нарешті заспокоївся. Золоті іскри нашої з Ярославом спільної магії повністю згасли, але тепло, яке розлилося в грудях, нікуди не зникло. Я сиділа на підвіконні у своїй кімнаті, дивилася на ранковий ліс і вперше ловила себе на думці, що мені зовсім не хочеться тікати. Моє життя бариста в міській кав'ярні тепер здавалося чимось дуже далеким і прісним. Тут, серед цих трьох диких і хижих братів, я вперше відчула себе на своєму місці.

Я спустилася вниз. На кухні панувала незвична ідилія. Данило сидів за столом і з абсолютно серйозним виглядом забинтовував подряпане плече Маркіяна, який навіть оком не змигнув від болю. Ярослав стояв біля плити й сам наливав каву. Побачивши мене, всі троє миттєво обернулися, і три пари золотих очей знову зазирнули в мою душу.

— О, ось і наше сонце, — тепло посміхнувся Данило, ховаючи бинт. — Сідай, героїне. Ми якраз обговорювали твій новий статус.

— Статус? — я підозріло примружилася, сідаючи за стіл. — Якісь нові лисячі заборони?

— Навпаки, — Ярослав поставив переді мною чашку з ідеальним гарячим лате, на піні якого магічним чином було виведено маленьке золоте сонечко. Він сів поруч і серйозно подивився на мене. — Ми зрозуміли, що ховати тебе — це помилка. Твоя сила діє як каталізатор. Ти не просто людина, яка потрапила в наше пророцтво. Ти — рівноправна частина нашого клану. Відсьогодні ніяких наказів. Тільки спільні рішення.

— Ого, Альфа навчився йти на компроміси? — усміхнулася я, роблячи ковток кави. Вона була неймовірно смачною. — Мені подобаються такі правила.

— Але розслаблятися не варто, — глухо подав голос Маркіян, поправляючи чорну толстовку на перев'язаному плечі. — Тіні відступили, але їхній Альфа живий. Він знає, що ми тепер сильніші. Він шукатиме інші шляхи.

Не встигла я відповісти, як важкі дубові двері маєтку здригнулися від сильного, владного стуку. Маркіян миттєво підвівся, його золоті очі хижо звузилися, а руки Данила самі собою нирнули під стіл, де лежали бойові клинки. Ярослав плавно закрив мене своїм широким плечем, виставляючи долоню вперед, готовий у будь-яку секунду випустити золотий вогонь.

— Я нікого не чекав, — тихо прошепотів Ярослав. — Данило, перевір периметр через ілюзії.

— Чисто, братику. Хто б це не був, він прийшов один і не ховається, — так само тихо відповів срібний лис.

Ярослав зробив знак залишатися на місці й повільно рушив до дверей. Ми з братами пішли слідом. Коли Альфа відчинив важкі стулки, на порозі з'явився високий сивовласий чоловік у розкішному довгому пальті з хутряним коміром. Його обличчя було вкрите глибокими зморшками, а в руках він тримав старовинну тростину зі срібним набалдашником у вигляді голови лисиці. Але найголовніше — його очі горіли таким же яскравим бурштиновим світлом, як і у братів. Це був Старійшина прадавнього роду.

— Вітаю тебе, Ярославе, — глибоким, гучним голосом вимовив гість, проходячи в хол без запрошення. Його погляд миттєво оминув хлопців і зупинився прямо на мені. — Отже, чутки правдиві. Вогонь клану знову палає, і всьому вина — ця смертна дівчина.

— Вона не вина, вона — наш порятунок, дідусю, — спокійно, але твердо відповів Ярослав, стаючи поруч зі мною і ненав'язливо беручи мене за руку. Його гарячі пальці переплелися з моїми, і я відчула, як золото моєї душі знову м'яко відгукнулося на його тепло.

Старійшина підійшов ближче, стукаючи тростиною по кам'яній підлозі. Він уважно розглядав мене, ніби намагався зазирнути в найпотаємніші куточки моїх думок.

— Проста людина з душею сонця... — пробурмотів він. — Ярославе, ти розумієш, яка відповідальність тепер на тобі? Якщо Тіні дізнаються, як саме працює її сила, вони знищать її першою. Ви зв'язали свої долі. Якщо згасне вона — згасне весь наш род.

— Ми не дозволимо нікому навіть дихнути в її бік, — упевнено крокнув уперед Маркіян, демонструючи свою готовність захищати.

— Ой, та годі вам наганяти похмурість! — весело втрутився Данило, розряджаючи напружену атмосферу. Він підійшов до Старійшини й по-нібратськи ляснув його по плечу. — Дідусю, ти б бачив, що наше сонечко влаштувало в лісі! Тіньовий Альфа тікав так, що аж хвіст підтискав. Наша Аліса ще нас усіх захищати буде!

Я посміхнулася на слова Данила, хоча слова Старійшини змусили мене задуматися. Моя доля тепер справді була міцно сплетена з цими трьома перевертнями.

Старійшина довго мовчав, а потім його суворе обличчя злегка пом'якшало. Він кивнув своїм думкам і подивився на Ярослава:

— Добре. Бачу, твій внутрішній лис уже зробив свій вибір, Альфо. Але будьте готові. Тіні не зупиняться. Наступний їхній крок буде хитрим, і вам знадобляться всі ваші лисячі здібності, щоб перехитрити їх.

Він розвернувся і так само швидко вийшов, зникаючи в ранковому тумані лісу.

Ярослав повернувся до мене, його погляд був глибоким і повним рішучості.

— Ну що, Алісо? Ти готова стати справжньою королевою цього лисячого лігва?

Я зухвало підкинула підборіддя, міцніше стискаючи його руку:

— Я готова. Давайте покажемо цим Тіням, що буває, коли лисиці об'єднуються із сонцем.

Ярослав: 

Коли за Старійшиною зачинилися важкі дубові двері, напруга в холі спала, але слова діда все ще важким луною віддавалися в моїй голові. «Ви зв'язали свої долі». Він навіть не уявляв, наскільки був правий.

Я відчував маленьку, теплу долоню Аліси у своїй руці. Її пальці злегка перепліталися з моїми, і це просте людське торкання викликало всередині мене справжню бурю. Мій внутрішній лис, який роками засинав від слабкості та браку родовоі магії, тепер гордо підняв голову, розпушив вогняний хвіст і вимогливо заричав. Він більше нікуди не відпустить це джерело світла. Вона — наша. Моя.

— Ну що, Альфо? — Аліса хитро підкинула підборіддя, виводячи мене з думок своїм дзвінким голосом. — Застиг, наче справді побачив привида. Твій дід завжди такий похмурий?