Розділ 7

Аліса: 

Наступні два дні минули в напруженому очікуванні. Величезний маєток клану Лисих перетворився на справжню військову фортецю. Маркіян цілодобово перевіряв земляні пастки на кордонах, Данило розставляв хитромудрі дзеркальні ілюзії по всьому периметру лісу, а Ярослав координував дії патрульних. Мене більше ніхто не вважав «безпорадною мишкою». Я проводила години на галявині, доводячи до автоматизму контроль над магічним вогнем. Щоразу, коли Ярослав підходив близько, золото моєї душі миттєво відгукувалося на його стихію, стаючи гарячішим і сильнішим.

Напад стався в ніч на третій день, коли місяць заховався за густими чорними хмарами.

Я прокинулася від різкого, оглушливого виття, що прокотилося лісом. Це був не один розвідник. Ворожий Альфа клану Тіней привів усю свою зграю.

Я миттєво взулася, накинула худі й вибігла в головний хол. Брати вже були там. На них була бойова шкіряна екіпіровка, а їхні золоті очі горіли первісним, небезпечним світлом хижаків, готових захищати свою територію до останнього подиху.

— Алісо, залишайся в будинку під захистом моїх ілюзій! — крикнув Данило, перевіряючи свої срібні клинки.

— Ні за що! — рішуче відрізала я. — Моя магія підсилює ваш вогонь, Ярославе, ти сам це казав. Я йду з вами.

Ярослав пильно подивився на мене, і в його погляді замість суворості спалахнула гордість. Він коротко кивнув:

— Добре. Тримайся за моєю спиною. Маркіяне, Данило — вперед!

Ми вискочили на подвір'я. Прадавній ліс буквально кишів темрявою. Густі смоляні тіні проривалися крізь ковані ворота, набуваючи форм величезних потворних вовків. Їх було щонайменше два десятки. На чолі зграї стояв їхній Альфа — гігантський Тіньовий Вовк із криваво-червоними очима.

— Лиси! — проричав ворожий ватажок горловим голосом перевертня. — Ваш клан згасає! Віддайте нам сонячну дівчину, і ми залишимо вам життя!

— Скоріше цей ліс згорить дотла, ніж ти зробиш хоч крок до неї, — холодно відчеканив Ярослав.

Битва вибухнула миттєво. Данило першим зробив блискавичний кувирок, перетворюючись на величезного срібного лиса. Він створив десятки своїх копій-ілюзій, які закрутилися по всьому подвір'ю, повністю дезорієнтуючи ворогів. Вовки Тіней злісно кусали повітря, натрапляючи на порожнечу, поки справжній Данило наносив їм точні й болючі удари зі спини.

Маркіян у формі могутнього чорнобурого лиса став живою стіною на правого флангу. Його магія землі змушувала коріння прадавніх дубів оживати. Товсті дерев'яні батоги виривалися з-під землі, міцно обплітаючи лапи ворожих вовків і вдавлюючи їх у каміння периметра.

Але ворожий Альфа розгадав маневри. Він зібрав навколо себе згусток щільної темряви й на шаленій швидкості кинувся прямо на нас із Ярославом, збиваючи патрульних на своєму шляху.

Ярослав: 

Тіньовий Альфа йшов напролом, і я бачив, що його ціль — Аліса. Мій внутрішній вогняний звір заричав так, що в моїх долонях миттєво спалахнули два потужні диски чистого рудого полум'я. Я виставив руки вперед, посилаючи вогняні хвилі назустріч ворогу, але щільна магія Тіней просто поглинала мої удари. Моя сила справді була занадто слабкою через занепад клану. Тіньовий вовк підбирався все ближче, вискалюючи ікла.

— Алісо, зараз! — крикнув я, відчуваючи, як ворожа темрява починає тиснути на мій захист.

Я відчув, як її маленькі, теплі долоні міцно притислися до моєї спини між лопатками.

Бум! — це було схоже на вибух наднової зірки всередині мого тіла. Золота, чиста, сонячна аура Аліси потужною хвилею влилася в мою магію. Мій вогняний лис усередині просто розправив плечі й заскиглив від шаленого припливу первісної, прадавньої сили.

Мій вогонь миттєво змінив колір. Зі звичайного рудого він став сліпучо-золотим, яскравим, як саме сонце. Навколо нас із Алісою піднявся справжній вогняний шторм, який розігнав увесь нічний напівморок у радіусі кілометра. Ворожі вовки, що стояли поруч, злякано заскавучали, відступаючи — магічне сонячне світло буквально випалювало їхню тіньову сутність.

Я зробив широкий помах руками, і величезна стіна золотого полум'я обрушилася прямо на Тіньового Альфу. Він спробував закритися своїм щитом, але наше спільне сонячне джерело розірвало його темряву вщент. Магічний вогонь закрутився навколо вовка, змушуючи його з диким виттям відступити назад у лісові хащі. Побачивши поразку свого лідера, залишки Тіней злякано кинулися врозтіч, зникаючи в нічній темряві.

Облога була знята. По всьому подвір'ю повільно згасали золоті іскри, залишаючи лише приємне, затишне тепло.

Данило та Маркіян повернули свій людський вигляд і підійшли до нас, важко дихаючи. Срібний брат дивився на нас із відкритим ротом, а на обличчі похмурого Маркіяна застигла німа повага.

Я повільно розвернувся до Аліси. Вона все ще тримала руки на моїй сорочці, її груди часто здіймалися від утоми, а в її очах усе ще догорали красиві золоті вогники нашої спільної магії. Вона була втомленою, але на її обличчі знову з'явилася та сама непокірна, зухвала посмішка бариста, яка звела нас із розуму.

— Ну що, Альфо? — тихо прошепотіла вона. — Здається, твій вогонь тепер офіційно під моїм контролем.

Замість відповіді я обережно, але міцно притис її до своїх грудей, ховаючи обличчя в її волоссі, що пахло карамеллю та перемогою. Данило підійшов збоку, обійняв нас обох за плечі й весело заусміхався:

— Ну все, сонечко, тепер ти точно наша головна лисиця. Хто ж знав, що рятувати клан — це так гаряче!

Маркіян просто поклав свою велику долоню мені на плече, даючи зрозуміти: ми захистили наше сонце. І тепер Клан Лисих готовий повернути собі весь світ.