Розділ 5

Аліса: 

Війну було оголошено, і, судячи з палаючих золотих очей трьох братів, капітуляції вони не приймали. Після мого перченого трюку на сніданку атмосфера в маєтку стала схожою на натягнуту струну. Хлопці більше не намагалися закривати мене в кімнаті, але куди б я не йшла, я відчувала на собі їхні погляди. Данило постійно крутився поруч, відпускаючи свої фірмові жартики, Ярослав вивчав мене так, наче я була найважливішим контрактом у його житті, а Маркіян просто мовчки супроводжував мене тінню, коли я виходила на веранду.

Ближче до полуночі, коли весь будинок нарешті затих, я вирішила, що мені терміново потрібне свіже повітря. Лисячі хитрощі — це добре, але мій міський мозок просто вибухав від усієї цієї магії.

Тихо, наче справжня злодійка, я вислизнула через бокові двері веранди й попрямувала вглиб подвір'я. Прадавній ліс зустрів мене нічною прохолодою та шелестом величезних крон. Місяць світив так яскраво, що кожна стежка здавалася срібною. Я зробила кілька кроків за лінію кованого паркану, вдихаючи запах хвої та нічних квітів.

Раптом позаду мене почувся дивний, низький гуркіт. Це не було лисяче пирхання. З-за товстого стовбура старого дуба повільно виповзла густа, смоляно-чорна тінь. Повітря навколо миттєво стало крижаним, а запах лісу змінився на неприємний аромат горілого попелу. Тінь почала набувати обрисів величезного потворного вовка з багровими очима — це був розвідник ворожого клану Тіней, який якимось чином прослизнув крізь бар'єр.

Звір вискалив ікла й приготувався до стрибка. Мої ноги ніби приросли до землі, а в грудях застряг німий крик.

— Назад, — раптом пролунав глухий, залізний голос прямо у мене за спиною.

З темряви ночі вперед виступив Маркіян. Його золоті очі в напівмороці світилися чистим, небезпечним бурштином. Він навіть не подивився на мене, його погляд був прикутий до монстра. Секунда — і простір навколо хлопця завібрирував. Його постать загорнулася в магію землі та темряви, і прямо на моїх очах він перетворився на величезного чорнобурого лиса. Він був масивним, сильним, а його хутро здавалося витканим із самої нічної темряви.

Ворожий вовк кинувся вперед, але Маркіян зреагував швидше за блискавку. Як справжній бойовий захисник клану, він зробив м'який стрибок убік, перехопив Тінь у повітрі й сильним ударом лапи врізав її в землю. З його пащі вирвалося грізне ричання. Тіньовий монстр спробував вкусити його за шию, але Маркіян випустив свої міцні пазурі, огорнуті важкою магією, і буквально розірвав ворожу подобу на шматки. Тінь із тихим шипінням розсіялася в повітрі, залишивши лише жменьку чорного попелу на траві.

Чорнобурий лис повільно розвернувся до мене. Його важке дихання підіймало густу шерсть на грудях. Я все ще стояла, притиснувшись до дерева, але страху вже не було — я знала, що цей гігантський хижак ніколи не зашкодить мені.

Маркіян: 

Коли я почув, як Аліса тихо вислизнула з дому, мій внутрішній лис одразу наказав іти слідом. Моє завдання в клані — безпека, але поруч із цією дівчиною мій звір ставав занадто чутливим. Її сонячний запах меду та карамелі приваблював не лише нас. І я мав рацію — ворожі Тіні вже почали шукати щілини в нашому захисті.

Коли я знищив розвідника, я повернувся до Аліси, очікуючи побачити в її очах жах або сльози. Люди зазвичай бояться нашої бойової форми.

Я зробив кувирок через плече, повертаючи свою людську подобу. Накинувши капюшон чорного худі, я підійшов до неї впритул. Вона була такою маленькою порівняно зі мною, її плечі злегка тремтіли від нічного холоду.

— Я казав. Ліс небезпечний, — сухо промовив я, заглядаючи в її обличчя. — Вороги відчувають твою силу. Ти повинна бути під замком.

Аліса підняла голову. На її щоках усе ще був помітний блідий відтінок від переляку, але коли вона подивилася на мене, в її очах знову спалахнув той самий непокірний сонячний вогник. Вона зробила крок уперед, скорочуючи відстань, і замість того, щоб утікати, обережно протягнула руку й торкнулася мого передпліччя.

— Дякую, Маркіяне, — тихо, але щиро вимовила вона. — Ти захистив мене. Але під замком я все одно сидіти не буду.

Її пальці були теплими, і від цього дотику мій чорнобурий лис усередині задоволено забурчав, випускаючи магічні імпульси землі по моєму тілу. Її сонячна аура м'яко огортала мою темряву, створюючи ідеальний баланс.

В цей момент із хащів вибігли Ярослав та Данило, які відчули сплеск ворожої магії. Вогняний брат тримав у руках готові згустки полум'я, а срібний лис витягнув бойові ножі. Побачивши попіл на траві та нас із Алісою, вони миттєво все зрозуміли.

— Вони підбираються все ближче, — насупився Ярослав, гасячи вогонь у долонях і підходячи до нас. — Тіні знають, що сонячна дівчина у нас. Охорону периметра подвоїти.

— Ого, братику, а ти часу не гаєш, — Данило хитро заусміхався, ховаючи ножі й переглядаючись із Маркіяном. — Поки ми з Ярославом вивчали карти, ти вже став її особистим героєм.

Аліса прибрала руку з мого ліктя, гордо вирівняла спину і подивилася на всіх трьох братів:

— Раз ваші вороги полюють на мене, то ми в одному човні. Але запам'ятайте: я буду вчитися захищатися сама. Ніяких кліток. Завтра вранці ми починаємо ці ваші тренування.

Ярослав повільно посміхнувся, оцінивши її сміливість, а Данило заплескав у долоні. Наше полювання ставало все більш небезпечним, але тепер Аліса сама зробила крок назустріч нашій лисячій долі.